Кристинопіль

1692-1951 рр. | Червоноград, Львівська область
На цих, заселених здавна землях, постало місто Кристинопіль. Біля 1692 р. Фелікс Казимир Потоцький, ставши воєводою Краківським і коронним гетьманом Польщі, заложив на частині земель села Новий Двір містечко, назване на честь його дружини Кристини Любомирської — Кристинополем.
Мабуть, намір заснувати нове місто виник у Фелікса Казимира значно раніше. Тому, що вже в 1609р. Потоцькими був побудований на цих землях костел Святого Духа і монастир. Спочатку костел був дерев'яний. Другою спорудою міста став палац, збудований у 1691р. Відомо, що дерев'яний костел простояв недовго і згорів. На тому ж місці син Потоцького Йозеф Філіціан своїм коштом будує новий кам'яний костел (біля 1703p.), який у 1988р. у зруйнованому вигляді переданий громаді церкви Святого Володимира УАПЦ. Сьогодні п'ятикупольна церква Святого Володимира після реставрації та ремонту прикрашає в'їзд у місто з південної сторони.
Навколо палацу і костелу почало рости місто, споруджувалися приватні будинки, які у ті часи будувалися з дерева.
Славитися Кристинопіль почав з моменту, коли тут осів син Йозефа Потоцького — Франц Салезій Потоцький, воєвода Київський, один з наймогутніших у ті часи магнатів польських. Його маєток, разом із спадщиною і староствами, складався з 170 міст і містечок і кількасот сіл з 400 тисячами підданих. Нічого дивного, що воєводу сучасники називали «малим королем на Русі». Столицею-осідком «малого короля» стає Кристинопіль. Жив Салезій Потоцький у новій прекрасній резиденції, збудованій на місці старого палацу його діда Фелікса Казимира. В своєму маєтку він тримав власне військо, яке складалося з піхоти, кавалерії і артилерії.
Воєвода, не бідніший від короля, всіляко намагався підкреслити своє багатство. Його перестав задовольняти старий палац і біля 1756р. у Кристинополі постає новий палац, збудований у французькому стилі.
Зводився палац за проектом відомого архітектора П'єра Ріко де Тірреджелі. Як багато інших магнатських резиденцій кристинопільський палац творив єдине ціле з містом. У ньому було 40 покоїв, декілька салонів, великий бальний зал, китайський кабінет і бібліотека. Він вражав своїм виглядом та імпозантністю. Уклад життя наслідував етикет королівського двору.
З усіх боків палац був оточений прекрасним парком, на якому виразно позначився вплив Версалю. Парк вирізнявся багатством водних каналів, штучних каскадів і фонтанів. Його центральна вісь, що проходила по головному каналу, зливалась з перспективою, яка виходить на Буг. Басейни і канали були головними у композиції парку і займали 30 відсотків його території.
Поряд з палацом Потоцьких розташовувалися костел Святого Духа і монастир бернардинів, які за своїм стилем були близькими до архітектури палацового комплексу.
Споруда костелу була виконана в стилі барокко, як і костели в Сокалі, Белзі та інших містах, але відрізнялась плануванням будівлі.
Дуже цікавою була в костелі каплиця святого Климентія, де переховувалася реліквія мученика. Каплиця містилася справа від великого вівтаря. Перенесення мощів святого Климентія відбулося в 1771р. на прохання Потоцького з дозволу Папи Римського. У 1749р. пожежа знищила частину нових і старих будівель костелу. Відбудова монастирського комплексу завершилася в 1760р.
Останньою фундацією Франца Салезія Потоцького в Кристинополі була церква святого Юрія і монастир Василіан. Ця будівля завершила формування центральної частини міста. Церква і монастир зводились за проектом архітектора І. Зельнера і поєднували риси пізнього барокко і класицизму. Зовнішній вигляд і внутрішнє планування підкреслювали їх приналежність до східного обряду.
У ті ж роки в Кристинополі було збудовано дві синагоги. Таким чином в місті існували три духовні центри: римо-католицький, греко-католицький та іудейський.
Недовгою була слава одного з найчистіших міст на наших землях — Кристинополя. Короткий час розквіту змінився тривалим занепадом. Справжньою бідою для міста став поділ Польщі у 1772p. у результаті якого колишні польські воєводства Руське, Белзьке, частина Сандомирського, Подільського, Краківського увійшли до складу нового королівства Галіції і Володимирії і були приєднані до Австрії.
За володіння цими землями довго точилася боротьба між російськими військами і польськими конфедератами. Під час цих сутичок Кристинопіль неодноразово переходив з рук до рук. Ще 15 травня 1768р. конфедерати під керівництвом Пулавських оволоділи містом і наклали на нього контрибуцію, а вже у травні 1769р. тут відбулася нова битва. Російські війська під командуванням Древіча напали на конфедератів і вибили їх з Кристинополя. Остаточно місто було відвойоване Австро-Угорщиною 10 липня 1771р. після запеклої битви. В цей день військо під командуванням Шика розбило російську армію і був взятий у полон генерал Мошовський.
1 серпня 1772р. Кристинопіль разом з околицями відійшов до Габсбургів. Одразу ж були надруковані урядові листи, в яких оголошено, що цісар австрійський приймає під свою владу Галичину, тому тепер дійсні тільки розпорядження австрійського уряду.
Перш за все з усіх дворів польських магнатів, також і Потоцьких, були вилучені зброя надворної служби і гармати, бо австрійці боялися збройних виступів.
Потоцькі залишають Кристинопіль. У кінці 1772 р. помирає Франц Салезій і його маєток переходить у спадок до сина — Щасного Станіслава. Він вважався паном Кристинополя, Тартакова, Китайгорода, Струсова, Брагільова, Молотова, Тульчина, Умані і т. д.
Щасний Станіслав не дуже часто бував у своїй резиденції, а 8 березня 1781р. продав місто. Власне цим числом датований документ, у якому сказано, що між Станіславом Щасним Потоцьким Золотого Потока і Адамом Лодзя Понінським, підскарбієм великим коронним з другого боку акт продажу Кристинополя: «Потоцький, власник маєтків ключа Кристинонільського, себто міста Кристинопіль, сіл Острів, Мадзярки, Борятин, Добрячин, Клюсів, Корчин, частини грунтів у Сокалі, у місті склепи, грайчула з садом та інше, ключа Тартаківського, себто міста Тартакова з прилеглостями, зі всіма замками, землями, підданими дарує на вічне дідицтво за суму 3 млн. 59 тис. 830 польських золотих».
Відомо, що Адам Понінський не зміг сплатити такої суми колишньому власнику і ці землі відійшли через деякий час до австрійського уряду.
Із таблиці опису привілеїв і стану міст Жовківського повіту від 31 жовтня 1784р. відомо, що на той час у Кристинополі проживало 153 дійсних громадян міста, в тому числі: 38 шевців, 5 бондарів, 13 ткачів, 6 кушнірів, 2 столярі, 2 шорники, слюсар, коваль і крамар.
З цього ж опису дізнаємося про склад міського магістрату: міський суддя, два бургомістри, двоє присяжних і міський писар. Як і раніше, всі міські будинки були дерев'яні.
Інші архівні джерела вказують на те, що в 1789р. у місті існувала німецько-єврейська школа, а в 1792 р. була заснована польська школа.
У кінці XVIII ст. Кристинопіль викупила в уряду відома з широкої політичної діяльності Катерина з Потоцьких Коссаковська. За її часів вмебльовано по-новому палац у Кристинополі і він знову (хоч і на короткий час) став відкритою великопанською резиденцією.
Після смерті Коссаковської в 1808р. ключ Кристинопільський з селами Новий Двір, Клюсів, Мадзярки австрійський уряд продав Адаму Старжинському, але й він недовго володів містом. Відомо, що до середини XIX ст. у місті було четверо господарів.
Часта зміна власника, звичайно не могла не позначитися на становищі міста: воно занепадає. В архівних документах початку XIX ст. Кристинопіль часто називається селом.
Найбільшим підприємством у цей час у місті була цегельня з нормою виробітку 10 тис. цеглин на одну піч, 20 робітників мала ґуральня, функціонувала невеличка лимарна майстерня, а також сідельна майстерня, ткальня полотна і миловарня.
Свою справу зробили і пожежі. Лише у XVIII ст. їх занотовано п'ять (1768, 1775, 1776, 1782, 1797), але особливо частими вони стали у XIX ст. Майже кожне десятиріччя відзначене в «Літописі монастиря оо. Василіан в Кристинополі» відомостями про пожежі. Перша з них у 1824 р. названа великою, але скільки будинків погоріло — невідомо. Далі йдеться про пожежі 1834, 1847, 1852, 1872 pp. Найбільшої шкоди завдала пожежа 1852p., коли погоріли будинки, були дуже пошкоджені василіанські церква і монастир.
Крім пожеж місто не минали інші лиха: розливи Бугу, люті і морози і «морова зараза» в 1770p., яка тривала майже чотири місяці. Але, незважаючи на все це, Кристинопіль постійно відновлювався до своїх попередніх розмірів. Велику роль у цьому відігравали духовні центри міста і особливо церква святого Юра і василіанський монастир.
Слава Кристинопільського монастиря почала поширюватися з перших днів його існування. Ще в 1765р. ропчинський староста Станіслав Садовський подарував церкві Василіан ікону Матері Божої з Ісусом Христом, яка прославилася як чудодійна і відома в окрузі як «Кристинопільська Божа Матір». У церкві було ще декілька безцінних реліквій: часточка хреста, на якому вмер Ісус, мощі святого Василія Великого, священномученика Йосафата Кунцевича, великомученика Георгія Побідоносця, Онуфрія Пустиножителя.
Серед духовних скарбів були також братства церковно-релігійної опіки Найсвятішої Діви Марії і святого Онуфрія, привілеї для яких були затверджені священною Конгрегацією Східних Церков у Римі.
Про авторитет Кристинопільського монастиря свідчить і той факт, що одразу після свого заснування він стає головним щодо сусідніх. Так, вже в 1767р. до Кристинопільського монастиря прилучено монастир у Воловині і Городищі, 23 червня 1776р. прилучено Клюсів як «філіярну церкву», а в 1784р. «дочерньою церквою» Кристинополя» став монастир у Домашеві. Останньою «дочерньою церквою» (1820) стає церква в селі Пархач.
Коли Галичина відійшла до Австро-Угорщини, австрійський уряд скасував 42 греко-католицькі монастирі, залишивши діючими лише два: в Жовкві і Кристинополі. В «Редукції монастирів василіанських в Галіції» Владислава Чотковського сказано: «Староста в Жовкві відносно Кристинопільського монастиря мав певні плани, розраховував відкрити там нормальну школу. Тим часом василіани заклали в Кристинополі народну школу. Той монастир був потрібний тому, що в околиці не було поблизу шкіл, а монахи до виховання і навчання народу дуже потрібні».
Гордилася церква святого Юра і своєю бібліотекою, основи якої були закладені в перші роки будівництва храму. Щороку вона поповнювалася цінними друкованими виданнями, але були і рідкісні рукописні твори, передані в Кристинопіль, у тому числі пергаментний «Апостол», написаний на початку XIII ст. і названий за місцем свого зберігання «Кристинопільський Апостол».
З 1848 р. Кристинопіль відійшов до родини Вишневських, які володіли містом протягом трьох поколінь. Тадеуш Вишневський, котрий за словами польського історика Афтаназія, був «добрим господарем і адміністратором своїх володінь», впорядковує місто, перебудовує кристинопільський палац.
При Вишневських пожвавлюється розвиток ремесел і торгівля. Містечко стає одним з головних у торгівлі зерном. Діють цегельня, невеликий млин, винокурня і пивоварня місцевого поміщика. За даними перепису населення 1869р. у Кристинополі проживало 3250 осіб і налічувалось 355 будинків, багато з них були під бляхою.
З побудовою шляхів Кристииопіль — Великі Мости у 1876p., Кристииопіль — Жовква у 1878р. і прокладенням у 1884р. залізниці Рава-Руська — Кристииопіль — Сокаль, госпо¬дарське життя ще більше пожвавилось, зросла кількість мешканців міста. На кінець XIX ст. їх кількість досягла 3652 особи. За даними дослідника Б. Сокальського основну масу населення складали євреї — 2722 чоловіка. Були пошта, телеграф, пост жандармерії, банк, аптека, садиба двох лікарів і двоступенева школа.
У 90-х pp. XIX ст. основну масу населення Кристинополя становили дрібні ремісники та торгівці. На той час у місті було 70 шевців, 17 кравців, 8 столярів, 8 кушнірів, 12 різників, 3 ковалі, а також бляхарі, слюсарі, тощо.
Торгівля велась усіма видами товарів, а п'ять найзаможніших міщан торгували зерном і горілкою, яку відсилали за кордон.
У початковій школі навчалось декілька десятків дітей, переважно заможної верстви, в основному жителі міста (82 відсотки) були неписьменними. В 1894р. двоступенева школа в Кристинополі була реформована і перетворена на чотириступеневу .
У своїх описах Б. Сокальський приділяє увагу і тогочасному одягу міщан: «Одяг міщан складався з довгого чамара гранатового сукна, зеленого чи чорного, запинаного на ґудзики і прибраними фалдами назад і вовняного пояса (як правило, червоного кольору). Взимі висока шапка з сивого барана, вліті — циліндр (попелястий або чорний). Міщанки носили довгий балахон з фалдами з чорного сукна» .
На початку XX ст. у Кристинополі був уже ряд промислових підприємств, серед яких — тартак Лемпарта, хімічна фабрика Лемпарта і Дідушевського, фабрики цементних виробів Левицької і Вайнберга. Було закінчено будівництво на кошти повіту дороги з Кристинополя до Сокаля.
Місто поступово розросталось. У 1906р. у Кристинополі було 5906 жителів і вже існувала читальня. З початку XX ст. у Кристинополі, Новому Дворі, Клюсові, Пархачі і Городищі почалось викладання в школах української мови.
У кінці XIX — на початку XX ст. в Кристинополі виникло два нових духовних центри — Згромадження Сестер Служебниць і Згромадження Сестер Мироносиць під покровом Марії Магдалини. Їх завданням була опіка над людьми, які не мали засобів до існування, організація дитячих садків, виховання дітей. Збереглося багато свідчень про плідну діяльність Згромаджень у Кристинополі, але перша світова війна розкидала сестер по всьому краю, а після другої світової війни їх діяльність на теренах України була заборонена. Тільки в наші дні налагоджується діяльність Згромаджень.
Під час першої світової війни галицькі землі стали ареною жорстоких боїв, які призвели до значних людських втрат, завдали населенню міст і сіл величезних матеріальних збитків.
Австро-Угорщина з метою самоохорони вдалася до репресій проти мирного населення. А деякі міста і села в зонах ведення тривалих позиційних боїв, були зруйновані на 80 відсотків. Майже цілий рік Кристинопіль перебував у зоні військових дій. Після того, як російські війська зайняли Сокаль, жителів міста охопив панічний страх. За свідченням монаха-василіанина «крик, вереск стояв, села опустіли. Хіба старці і каліки залишились вдома. Сум, жах такий наче Суд Божий наступив».
Місто було дуже знищене, пошкоджений і замок Потоцьких, у якому солдати повиривали двері, вікна, порозвалювали печі, комини, сходи.
Після поразки у першій світовій війні Австро-Угорська імперія розпалася. В Галичині 1 листопада 1918р. у Львові була проголошена Західно-Українська Народна Республіка. Для оборони молодої держави формувалася Українська Галицька Армія. Перший корпус УГА взимі і в березні 1919р. боровся проти польських інтервентів на відтинку Белз — Жовква. В його складі була 5 Сокальська бригада на чолі з Осипом Демчуком, яка боронила Українську державу на терені Сокальщини. В рядах бригади було багато вихідців з Кристинополя. Під весну 1919р. дві польські бригади вдерлися з боку Рави-Руської й Угнова на тили Сокальської бригади і дійшли аж до Кристинополя. Тоді курінь УГА та новобранці з Кристинополя в довгому і запеклому бою розбили поляків і відкинули до Белза, де блокували їх до 14 травня 1919 р.
15 травня 1919р. польські інтервенти при підтримці французького експедиційного корпусу під командуванням генерала Галлєра прорвали фронт на лінії Белз — Жовква і згодом захопили Сокаль, Кристинопіль, Великі Мости. В час відступу УГА в травні 1919 р. лютував на українських землях польський терор.
Про мужню боротьбу воїнів УГА в ці часи свідчить братська могила на старому міському цвинтарі, відновлена влітку 1989 р.
Після падіння УНР, невдалої польсько-української кампанії навесні — вліті 1920р. проти Червоної Армії, яка окупувала Україну, Західна Україна відійшла до Польщі.
Останнім господарем Кристинополя перед другою світовою війною був Зигмунт Літинський, який спробував відремонтувати замок і піднести саме місто до рівня, на якому воно було перед першою світовою війною. Проте ця спроба зазнала невдачі і в 1935р. він продає Кристинопіль Сокальському повіту.
У 1939р. у місті налічувалося більше 3000 жителів. З них — 1200 євреїв, 900 поляків, 167 українців. Українське і польське населення в основному займалося хліборобством, рідше ремеслами. Найпоширенішим було ковальство, роз¬повсюджене було шевство, кравецтво, столярство, бондар¬ство та інші види ремесел.
Була розвинена деревообробна промисловість. У місті працювали три тартаки, де вироблялися різні будівельні матеріали з різних порід дерева, які надсилалися на кораблебудівні заводи Німеччини і Англії. Виготовлявся дубовий паркет. Функціонували три млини і невелика цегельня.
У 20-30 pp. на Львівщині набула розвитку кооперація. Для її підтримки у Львові був створений Промбанк. При його допомозі українська громада Кристинополя заснувала про¬мислову спілку «Буг», в яку входили млин і тартак. Очолювали спілку інженер Якімович, вчитель Павло Бас і лікар Теодозій Савка. Було засновано дві кооперативні крамниці. Для потреб населення в Кристинополі працювали і менші підприємства, які виготовляли взуття і одяг, мармелад і олію. Великим попитом користувалася гречана крупа місцевого виробництва. На околиці міста був центр по закупівлі від населення свиней і великої рогатої худоби.
До війни в Кристинополі була семикласна школа з польською і українською мовою навчання, працювали дві українські читальні «Просвіта» і «Рідна школа».
Сполучення з іншими містами Львівщини забезпечувалося в основному гужовим транспортом. Крім того, щоденно з міста Сокаля два рази і міста Кристинополя один раз курсували на Львів автобуси. Від Сокаля до Львова два рази на день курсувала залізниця.
19 вересня 1939р. Кристинопіль без бою зайняли німці. Частина старого міста, де жило єврейське населення, була спалена, а 90 відсотків єврейських сімей покинули місто.
Під час встановлення кордону між Німеччиною і СРСР на підставі договору Молотова-Ріббентропа 22 вересня 1939р. у місто на короткий час увійшла Червона Армія, яка окупувала Західну Україну. За час її перебування (до 14 жовтня) з міста було вивезене все промислове устаткування, в тому числі тартаки, млини, паркетний завод, пилома¬теріали та ін. Лінія кордону була встановлена по Західному Бузі і Солокії.
За час довоєнної окупації (жовтень 1939 — червень 1941) німці вели в Кристинополі підготовчі роботи до наступу на СРСР. 22 червня 1941 р. зламавши опір прикордонних радянських частин і подолавши їхні бетонні вогневі точки німці почали наступ у напрямі Радехова.
Під час другої світової війни частина вихідців з Кристинополя влилася в ряди УПА і вела боротьбу в її рядах, як проти фашистських поневолювачів, так і проти польських озброєних загонів. Біля 60 мешканців міста загинули у цій нерівній боротьбі.
У липні 1944р. радянська армія, вибивши невеликий німецький гарнізон, звільнила Кристинопіль.
Слід зазначити, що в 1943 р. частина польського населення міста виїхала на захід Польщі в зв'язку з наступом із Волині підрозділів УПА, які вели бойові операції з загонами польських шовіністів. Останні знущалися і тероризували місцеве сільське населення. Після встановлення в 1944—1945 pp. у місті польсько-комуністичної влади всі українці зазнали переслідувань з боку «нових визволителів».
У 1945р. після створення ООН справа Кристинополя і його околиць була предметом обговорення на її засіданні. За договором від 16 серпня 1945р. між СРСР і Польщею місто увійшло до складу Люблінського воєводства ПНР. За квітень—травень 1946 р. під час проведення сум¬нозвісної операції «Вісла» все українське населення при допомозі польських військових частин було виселене за Західний Буг і Солокію. Ті, що залишилися, були переселені на західні землі Польщі. Тільки загони УПА чинили до травня 1946р. відчайдушний опір польсько-комуністичній владі.
19.09.2012 08:54
Історія міста Червоноград
Історія найближчих населених пунктів
eyJxbyI6InV2ZmciLCJxbmduIjpbIjkwIiwiMTg1IiwiMTI5IiwiMTE2IiwiMTA4IiwiMjIxIiwiNzUzIiwiNzU1IiwiNzY2IiwiNzYxIiwiNzY1IiwiNzU4IiwiNzYwIiwiNzY0IiwiNzU5IiwiNzU2IiwiOTEiLCIxMDUiLCIxMDYiLCIyNjkiLCIxMzUiLCIzOSIsIjQxIiwiNDQiLCI0MyIsIjczIiwiNDgiLCIxMTQiLCIyMTMiLCIyODMiLCIyMzEiLCIxNTAiLCI2OTUiLCIzMTMiLCIyNzEiLCI3MDMiLCIyNjQiLCIyMjQiLCI3MjciLCIyMzQiLCIxMTIiLCIxMzQiLCIyNDciLCIyNTAiLCIyNDkiLCIyNDgiLCIyMiIsIjI0MyIsIjI0MSIsIjI0MiIsIjE4IiwiNzY5IiwiMjc0IiwiMjUxIiwiMjQ0IiwiMTc4IiwiMTU2IiwiMTQ1IiwiNzMxIiwiMTExIiwiMTAzIiwiMjY2IiwiMjY4IiwiMjY3IiwiMjY1IiwiMTcyIiwiODciLCI4OSIsIjE1OCIsIjE1NCIsIjE4OSIsIjE4OCIsIjE4NiIsIjE4NCIsIjE3OSIsIjIwMiIsIjMxIiwiOTUiLCIyMDEiLCI3MzIiLCIzMiIsIjY3IiwiNjkiLCI2OCIsIjcwNyIsIjI2MiIsIjIxMiIsIjkiLCIxNCIsIjE1IiwiMTIiLCIxMSIsIjE2IiwiMTciLCIyMjUiLCIxNjciLCIxMyIsIjE2MSIsIjE2MyIsIjE2NSIsIjI1NyIsIjY5MiIsIjY5MyIsIjMzIiwiMjkiLCIyNDAiLCIxOTQiLCIyMjkiLCIyNTgiLCI3MDUiLCIyMzciLCI3NSIsIjc0IiwiMiIsIjMiLCI1IiwiNCIsIjgyIiwiODUiLCI3MzUiLCIyMSIsIjI3MyIsIjc2IiwiMzQiLCI5NCIsIjE5MCIsIjE4MyIsIjI4NCIsIjE1MiIsIjEzNiIsIjEzNyIsIjgzIiwiOTciLCI5OCIsIjEwMiIsIjM2IiwiMzciLCIyMDUiLCIyMTAiLCIxOTMiLCI3MjAiLCIyMDQiLCI3MTUiLCI3MjEiLCIxOTIiLCIxODIiLCIzNSIsIjIzIiwiMjciLCIyNSIsIjI2IiwiMjQiLCIyOCIsIjE0MiIsIjEzOCIsIjc3NyIsIjE0MCIsIjE0MSIsIjEzOSIsIjciLCIyMjMiLCI4MCIsIjc5IiwiNzgiLCIxODEiLCI5NiIsIjIxNSIsIjcwNCIsIjY5OSIsIjEyMyIsIjEyMCIsIjExNyIsIjExOCIsIjEyNyIsIjEyNiIsIjEyNCIsIjExOSIsIjEyOCIsIjEyMSIsIjEzMiIsIjEzMyIsIjEzMSIsIjE4MCIsIjE5MSIsIjExNSIsIjE5NSJdfV8jJF9TRUdIKyQkJDg5N2JmYzNkNGFkNDBmMTA1NGMzNTg3NjZkZDEyZTFm
більше ▼