Жовнине (Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії)

Жо́внине (до Другої світової війни — Жовнин) — село, Чорнобаївського району Черкаської області. Центр сільської ради. Розташоване на лівому березі Дніпра понад Кременчуцьким водосховищем при впадінні Сули в Дніпро за 48 км на південний схід від районного центру — смт Чорнобай та за 58 км від залізничної станції Золотоноша.

На території сучасного села люди жили ще в давнину. Тут виявлено рештки неолітичного поселення, 5 поселень і кургани доби бронзи, кургани скіфських часів. Досліджено могильники черняхівської культури та періоду Київської Русі.

Перша згадка у 1116 році про поселення з назвою Желді зустрічається в Іпатіївському літописі. Його заснував князь Ярополк Володимирович, щоб переселити сюди жителів м. Дрютеска (Друцька) Полоцького князівства, полонених під час походу Володимира проти смоленського князя Гліба. Місто було збудоване як опорний пункт для захисту південно-східних кордонів Русі.

1239 року Орда Батия знищила місто. Лише на початку 16 століття на місці Жовнина згадується урочище Кліматин (Кліматичі), яке належало князям Смагам. Потім воно було віддане під Черкаський замок, а 1509 перейшло до князів Павшів, які в 1512 році заповіли його Київському Пустинно-Микільському монастиреві.

У 20-ті роки 17 століття за Жовнин йшла боротьба між князями Вишневецькими і Київським Пустинно-Микільським монастирем за право володіти урочищем Кліматичем. 1624 року К. Вишневецький остаточно захопив його і заселив, залишивши за ним назву Жовнин (Жовник).

У документах 1628 року Жовнин згадується вже як містечко. Влітку 1638 року біля містечка відбулася Жовнинська битва між повстанцями на чолі з гетьманом Я. Острянином і Д. Гунею та урядовим військом Речі Посполитої.

Від 1648 р. Жовнин був сотенним містечком Чигиринського полку. До складу Жовнинської сотні, крім самого Жовнина входили села Горби, Гриньки, Липове, Матвіївці (Матвіївка), Кліщинці.

Згідно з грамотою російського царя Олексія Михайловича 1654 року Жовнин був закріплений за Київським Пустинно-Микільським монастирем.

В 50 — 70-х роках 17 століття Жовнин не раз зазнавав нападів турків і татар. 1678 року татари навіть захопили містечко, але невловзі їх вигнали козаки Полтавського полку.

В кінці 17 ст. — на початку 18 ст. Жовнин належав Градизькому монастирю, що управляв всіма лівобережними маєтками Київського Пустинно-Микільського монастиря. Після секуляризації монастирських земель на Лівобережній Україні 1786 року село передане у відання казни.

З документа за 1760 р. на печатці Жовнина подано перехрещені шаблю і стрілу.

Після ліквідації полкового устрою 1782 року Жовнин увійшов до складу Київського намісництва, з 1796 року — до Малоросійської губернії, а з 1802 року — до Золотоніського повіту Полтавської губернії. У другій половині 19 століття він став волосним центром.

На початку 20-х років 19 століття в селі працювали два селітрові та винокурний завод. Щороку відбувались три ярмарки, на які з'їжджались купці Полтавської і Київської губерній, а також з Росії.

Станом на 1863 рік в Жовнині налічувалось 467 дворів з населенням 3661 чоловік. В 1885-му в містечку з хуторами було 778 господарств з населенням 4296 чоловік. Основну масу становили козаки — 545 господарств, казенних селян було 86 господарств, селян власників — 97, міщан — 49. З усіх господарств у 21-му зовсім не було землі, 116 не мали орної землі, 185 мали до 3 десятин, 27 до 50-ти і більше десятин. Значну частку (500 десятин) громадських земель становили піски.

На початку 20-го століття в селі діяли дві парафіяльні школи та парафіяльне училище. В місцевій бібліотеці в 1907 році налічувалось 710 книг.

З грудня 1919 року в селі встановилась радянська влада.

1926 року в Жовнині створено машино-тракторне товариство. Через два роки виникло товариство спільного обробітку землі «Жовтень», а наступного року ще п'ять: «Незаможник», «Шевченківське», «Червона зірка», «Дніпрова хвиля», «Червоний партизан». У березні 1930-го року створено сільські виробничо-кооперативне товариство «Вільна праця» та птахівниче товариство «Нове життя». У січні 1930 року в селі створено скотарське виробниче кооперативне товариство «Праця», на базі якого 1932 року засновано маслозавод. У червні 1930 року на базі ТСОЗів «Незаможник» і «Жовтень» виникла сільськогосподарська артіль ім. 8 Березня. Згодом до неї приєднався ТСОЗ «Червона зірка». В 1930 — 1931 роках створені артілі ім. Лебедя, «Робітник землі» (з 1936 року ім. Чкалова), ім. Шевченка і «Добробут». Також в 1936 році в селі організовано машино-тракторну станцію.

З 28 серпня 1928 року до 2 вересня 1930 року Жовнин був районним центром Кременчуцького округу, потім увійшов до складу Градизького району Харківської області, а з 1937 року — до Полтавської області.

У 1937 роців селі працювала лікарня на 25 ліжок, середня і три початкові школи, кінотеатр.

У вересні 1941 року село було окуповане німецькими військами. За час окупації 360 мешканців села було відправлено на роботи до Німеччини. 27 вересня 1943 року Червона армія відвоювала село. Понад 700 жителів села воювали на фронтах Другої світової війни, 215 з них нагороджені урядовими нагородами СРСР.

22 вересня 1950 року на базі чотирьох артілей Жовниного створено одну — ім. Жданова (з 1963-го — ім. Чкалова).

У зв'язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС, 1959 року с. Жовнине перенесено з долини Сули на захід, на підвищену терасу Дніпра, за 6 км від колишнього місця розташування, а територію старого села було затоплено. Деякі господарства переселені до Кременчуцького району Полтавської області, Херсонської і Кримської областей.

27 січня 1964 року село включено до Золотоніського району, а з січня 1965 до Чорнобаївського району Черкаської області. До цього воно входило до складу Глобинського району Полтавської області.