Історії полтавського дворянського пансіону

Принагідні згадки про дворянські чоловічі пансіони раз по раз з’являються на сторінках праць з історії організації освіти на Лівобережній Україні у дореформену добу. Йдеться про проекти заснування приватних дворянських пансіонів у Ромнах (1781) і Кременчуці (1809), дворянського училища (1802), будинків для виховання бідних дворян (1804), благородних пансіонів при полтавській та чернігівській губернських гімназіях (1808, 1841). Зарано вести мову про повне і точне відтворення історії цих навчально-виховних закладів, утім поступове введення до наукового обігу нових архівних джерел дозволяє дещо уточнити відомості попередників, принаймні щодо полтавського благородного пансіону.

На момент відкриття Малоросійської Полтавської губернії (1802) у новому губернському центрі функціонувало всестанове полтавське народне (т. зв. "мале") училище (із 1799 р.), учні якого проживали на приватних квартирах.

Чи не першим підняв питання про відкриття у Полтаві окремого дворянського училища (як закладу навчально-виховного) малоросійський генерал-губернатор кн. О. Б. Куракін. За його дорученням відомий поет і директор училищ Полтавської губернії В. В. Капніст склав "короткий шкіц правил для заведення дворянського училища" (1802), а полтавський губернський маршал дворянства В. І. Чарниш отримав від зборів повітових маршалів і присутніх у Полтаві дворян підтримку проекту і згоду на збір із дворян потрібної для відкриття училища суми.

Зрештою, якщо в подальшому роменські, полтавські, гадяцькі та костянтиноградські дворяни зголосилися асигнувати необхідні кошти (відповідно, перші − по 15 коп. із кожної селянської душі, а інші − по 50 коп.), то лубенські і хорольські дворяни забалотували проект В. В. Капніста і відмовилися виділяти під його реалізацію кошти. Компромісна пропозиція губернського маршала клопотати перед урядом про виділення зайому на відкриття училища (600 тис. крб. на 20 років без відсотків) була, в свою чергу, відкинута вже самим В. В. Капністом, − і справа зайшла в глухий кут. У листі до міністра народної освіти гр. П. В. Завадовського генерал-губернатор із жалем констатував відсутність підтримки його ініціативи з боку полтавського дворянства.

Друга (і більш успішна) спроба відкрити дворянський (цього разу, виключно виховний) заклад пов’язана із приватною ініціативою нового директора училищ Полтавської губернії (1805–1831) І. Д. Огнєва, підтриманою попечителем Харківського навчального округу (1803–1817) гр. С. Й. Потоцьким.

Незадовго до відкриття полтавської гімназії, а саме 16 жовтня 1807 р. І. Д. Огнєв оповістив дворян губернії, що "будучи побуждаем пользою в воспитании благородного юношества, он учредил при Полтавской гимназии пансион". У листі наводились і мотиви, що спонукали до відкриття пансіону: "Дети пробыв в учебных классах 3 часа по утру и 3 часа по полудни, прочее время, т. е. 18 часов в сутки, проводят дома, или в квартирах. Если над кем нибудь из них есть хороший надзор, то домашнее поведение и время употребляет благоразумным образом, успевает в науках, утверждается в благонравии, образует с желанным успехом и ум и сердце. В Полтаве, благодаря человеколюбивым намерениям малороссийского губернатора кн. А. Б. Куракина, учрежден дом воспитания бедных. В то самое время, когда для воспитания детей бедного состояния открыты столь хорошие способы, дети благородных родителей теряют время на квартирах без надлежащего надзора, вследствие чего могло случиться так, что пробыв несколько лет в Полтаве они могли остаться напоследок и без знаний, приличных дворянину, и без свойственных ему навыков".

Офиційно пансіон було затверджено 29 лютого 1808 р., але вже на момент відкриття гімназії (2 лютого 1808 р.) у ньому проживало 14 пансіонерів, тобто повний штат. Інспектором пансіону було призначено вчителя математики полтавської гімназії Ф. І. Єфремова, а наглядачем і, водночас, завідувачем господарською частиною – наглядача полтавського повітового училища І. М. Зозуліна.

Головний нагляд над пансіоном здійснював сам директор полтавської гімназії І. Д. Огнєв. Проте коштів, що їх сплачували пансіонери (250 крб. на рік), виявилося недостатньо, аби довго утримувати пансіон. Неодноразові заклики попечителя Харківського навчального округу С. Й. Потоцького і директора училищ Полтавської губернії І. Д. Огнєва до полтавського дворянства придбати для пансіону просторіший будинок залишались без наслідків. За словами полтавського історика В. Василевського, справа із гімназичним пансіоном вдивовижу нагадувала історію шестирічної давності із збором коштів на дворянське училище, – полтавський губернський маршал дворянства "Семен Михайлович Кочубей виявив бажання взяти на себе зобов’язання приватним чином запросити дворян Полтавської губернії для збору суми 6000 крб. Присутні дворяни і чиновники спочатку виявили згоду взяти участь у пожертві, але незабаром чомусь відмовились і вся справа розладналася".

Врешті-решт, 21 грудня 1814 р. директор І. Д. Огнєв змушений був письмово заявити інспектору пансіону Ф. І. Єфремову, що "по причине возвысившихся цен на все жизненные продукты, гимназический пансион с 1-го января 1815 г. существовать уже не будет", про що останній перед святками мав повідомити батьків пансіонерів.

Третьою (і найуспішнішою) спробою заснувати у Полтаві на поч. ХIХ ст. дворянський заклад (цього разу, виключно виховний і лише для дітей найбідніших дворян) став ініційований знову ж таки малоросійським генерал-губернатором кн. О. Б. Куракіним проект будинку виховання бідних дворян.

На початку 1805 р. Міністерство народної освіти затвердило надані генерал-губернатором правила майбутнього закладу, проте сам будинок виховання бідних дворян на чолі з директором (колишнім радником полтавської казенної палати) П. І. Лобановим було урочисто освячено і відкрито ще раніше –27 червня 1804 р.

Кошти на утримання будинку частково вносились полтавським дворянством, частково відкладались із міських доходів, на що було отримано царський дозвіл. Крім того, окремі вихованці утримувались за власний кошт (100 крб. на рік), на кошти приватних пожертв (як-от: Д. П. Трощинського) чи, навіть, самої полтавської гімназії.

Будинок виховання бідних дворян, що проіснував із 1804 до 1841 рр., у господарському відношенні залежав від Приказу громадської опіки, який призначав наглядача і двох його помічників, а в учбовому –від директора місцевої гімназії, до обов’язків якого входило відвідувати заклад.

Проте запропонована система утримання гімназистів-пансіонерів страждала масою недоліків, і в наступні десятиліття центральна/місцева влада і губернське дворянство декілька разів підступалися до її реформування.

Чи не найголовнішою проблемою було те, що чиновники Приказу громадської опіки не переймалися успіхами своїх вихованців у навчанні. Як результат, один із колишніх вихованців згадує, що "навчання взагалі йшло з рук геть погано: як доказ, у випускному класі гімназії зазвичай був один вихованець, рідко два, іноді жодного – з шістдесяти. Щоправда, і всього виходило щорічно не більше 8–12 учнів <включно із екстернами>".

Більше того, через відсутність належної дисципліни лихослів’я, образи вчителів, пияцтво, бійки ставали мало не нормою поведінки у будинках виховання бідних дворян, а звідти переносились і до гімназій. "Дитину, що тільки вийшла з віку немовляти, везуть в губернію, віддають на руки людям, зовсім для неї чужим, часто над такими дітьми не буває ніякого ні морального, ні навчального нагляду, і закінчується тим, що з третього і четвертого, а іноді й з другого класу вони залишають гімназію, тільки почавши вчитися", – зазначає С. Л. Геєвський, учень полтавської гімназії 1820-х рр.

Частково ці недоліки мала виправити складена полтавським губернатором П. І. Могилевським і затверджена міністром народної освіти С. С. Уваровим нова інструкція директору училищ Полтавської губернії кн. М. А. Цертелєву. Ініціатива її складання належала імператору Миколі I, який проїздом через Полтаву у 1835 р. відвідав будинок виховання бідних дворян і висловив побажання, аби директор училищ мав нагляд над вихованцями не лише у самій гімназії, але й поза нею, і до того ж у всіх галузях управління будинком.

Невдовзі потому місцева влада вкотре повернулася до ідеї утворення власне благородного пансіону при губернській гімназії. Навесні 1836 р. новопризначений чернігівський, полтавський і харківський генерал-губернатор гр. В. В. Левашов об’їхав три ввірені його управлінню губернії з метою "ближе узнать Губернию в главных ея частях: познать местныя обстоятельства в существенных их отношениях, обнаружить нужды и потребности, заменить средства, могущия способствовать к улучшению оной".

У недатованому рапорті на ім’я імператора Миколи I про результати обстеження Полтавської губернії, гр. В. В. Левашов серед навчально-виховних закладів згадує гімназію і два приватних пансіони, спеціально вказуючи: "В Полтаве нет Пансиона при Гимназии для благородных воспитанников; что по здешнему народонаселению кажется необходимо. Я поручил Директору Училищ, составить, на основании устава Учебных Заведений проэкт о сем, и полагаю, что в исполнении онаго невстретится больших затруднений".

Згаданий документ зберігається нині під назвою "Об учреждении в г. Полтаве Благородного Пансиона при тамошней Гимназии" серед родинних паперів Левашових у фонді 973 Державного архіву Російської Федерації. Оскільки на документі не зазначено дату та авторство проекту і, до того ж, включено до його складу (ймовірно, неповний) текст схожого клопотання чернігівського дворянства, припускаємо, що маємо справу із копією і чернеткою, складеною одним із канцеляристів Канцелярії чернігівського, полтавського і харківського генерал-губернатора. Завдяки згадці у рапорті із високою долею ймовірності припустимо також, що автором проекту є кн. Микола Андрійович Цертелєв (1790–1869), знаний фольклорист, один із перших дослідників і видавців української народної поезії, а в час складення проекту – директор училищ Полтавської губернії (1831–1838).

Щодо реалізації проекту відомо, що 16 квітня 1838 р. надзвичайне зібрання полтавського дворянства зголосилося встановити збір по 2 копійки асигнаціями (4/7 копійки сріблом) із кожної селянської душі на утримання 15 пансіонерів при гімназичному пансіоні, – постанова ця була височайше затверджена 22 квітня 1841 р. Відповідно було відкрито дворянський пансіон при полтавській губернській гімназії, що проіснував до 1865 р., куди й переведено вихованців із закритого будинку виховання бідних дворян.