Міська рада:

Адреса: майдан Волі ,1
Телефон: 2-16-79

Бучач

Область: Тернопільська
Район: Бучацький
Місто: Бучач
Населення: 12511 осіб
Щільність населення: 1254 осіб/кв.км.
Поштовий індекс: 48405
Телефонний код: +380 3544
Координати: 49°03'46″ пн. ш. 25°22'46″ сх. д.
Висота над рівнем моря: 322 м.
Територія: 9.98 кв. км.
Річка, озеро (море): р. Стрипа
Рік заснування: 1260 р.
День міста: 10 вересня


Бучач

Бучач – одне з найдавніших міст Поділля. Існує багато версій походження назви населеного пункту. Можливо, вона утворилася від давньослов’янського слова буча, що означало бурхливу весняну воду. Враховуючи рельєф міста така назва видається досить ймовірною. За іншою версію своє найменування Бучач міг отримати від букових лісів, які росли довкола міста. Від міста своє прізвище оримав відомий на Галичині рід Бучацьких. Міські права Бучачу було надано 1393 р.

За даними археологічних розкопок найдавніші поселення на території теперішнього Бучача виникли ще в часи неоліту. В 1922 р. польськими археологами було виявлено давнє поселення трипільської цивілізації. За результатами розкопок було з’ясовано, що давні жителі проживали в наземних халупах, займалися гончарством. Знахідка мідного риболовного гачка вказує на існування торгівельних контактів із Закарпаттям.

Як укріплене руське городище Бучач міг існувати в XII ст., пізніше входив до  Галицько-Волинського князівства. З приходом на ці терени поляків на довгі роки дідичами Бучача стають Бучацькі. Щоправда тоді вони називалися Авданцями від назви родового герба Абданк, яким користувалися.

Саме за Міхала Авданця (Бучацького) місто отримало Магдебурзьке право. Звичайно, що це сприятливо позначилося на його подальшому розвитку. Сюди прибули ремісники і торговці з глибинної Польщі, Німеччини та Угорщини. Вже в XV ст. тут було аж два костели.  Поруч з цим з часом руське населення міста фактично втратило свої шляхетські права, перетворившись до рівня простого селянства.

Шляхом родинних спадкувань від Бучацьких місто перейшло до Потоцьких. Ще  до поділів Польщі Бучач в XVII-XVIII ст. перетворюється на значне промислове місто. Одних лише млинів на Стрипі було до десятка. Між Бучачем і сусіднім Підзамочком існувала одна з найдавніших на Галичині папірень. Слід сказати, що деякі з млинів працювали століттями і проіснували ще до початку ХХ ст.

Під час турецької навали 1672 р. нападники захопили лівобережну частину міста. За народними оповідями чітко по течії Стрипи проходив кордон, а  Бучач був поділений на польську та турецьку частини. Така ситуація була 11 років. Якщо оперувати історичними джерелами можна ствердити, що ця окупація протривала значно коротший проміжок часу. В наступні десятиліття місто було на стільки поруйноване черговими нападами, що його не зазначили на мапі 1700-го р.

В середині XVIII ст., коли містом володів Микола Базиль Потоцький припав його будівельний розквіт. Тоді окрім нових житлових будинків було зведено розкішний палац, міську ратушу, костел та церкву.

За часів Австро-Угорської монархії Бучач прославляється завдяки золототкальним макатам – вони виготовлялися з привізного шовку, орнаменувалися золотими нитками. Кожен такий виріб коштував шалені гроші і дозволити таку розкіш собі могли лише найбагатші князі і графи.

Поблизу Бучача під час Першої світової війни проходив фронт. Однак найбільших руйнувань місту завдали не вибухи снарядів, а російські солдати, які спалили усю центральну частину міста. Відбудова тривала протягом всього міжвоєнного часу.

За радянських часів в Бучачі було відновлено всі підприємства, що працювали за Польщі. На околиці міста було зведено  великий цукровий завод, а довкола нього виникло робітниче селище.

Бучач знаменитий своїми численними архітектурними пам’ятками. Передовсім це – руїни фортеці. Збережені рештки укріплених мурів датуються XVI ст.

На увагу заслуговує також знаменита бучацька ратуша. Споруда – цікавий зразок цивільної архітектури. Такого типу барокові ратуші рідкість для Європи, а в Україні вона взагалі одна (до війни існувала ще одна барокова в Олиці на Волині).

Уродженцем Бучача був перший івритомовний та ідишомовний письменник, який отримав Нобелівську премію - Шмуель Йосеф Аґнон. Більшу частину свого життя провів на чужині, подорожуючи. Світогляд пирсьменника все ж формувався на Поділлі. Шмуель Йосеф Аґнон виховувався в середовищі, де співіснували різні культури, багато його творів мають українське пов’язання. В 1998 р. на Україні про нього знято документальний фільм «Аґнон».