Селищна рада:

Телефон: 31-1-82

Куликів

Область: Львівська
Район: Жовківський
Селище міського типу: Куликів
Населення: 3914 осіб
Щільність населення: 1338 осіб/кв.км.
Поштовий індекс: 80363
Телефонний код: +380 3252
Координати: 49°58'42″ пн. ш. 24°04'43″ сх. д.
Висота над рівнем моря: 255 м.
Територія: 2.925 кв. км.
Річка, озеро (море): р. Думний Потiк, р. Ременівка
Рік заснування: 1399 р.


Куликів

Селище міського типу Куликів розташоване при шляху зі Львова до Жовкви. Відома давніша назва поселення – Бощ (Божч). Вона напряму пов’язана з давньослов’янською міфологією. На горі, поруч з селищем в давнину могли проводитися святкування на честь Божича. Одночасно ця назва може бути пов’язана з племенем бужан або князя антів Божа. В 1431 р. містечко вперше згадано як «Бощ або Куликів». Новіша назва пояснюється куликами (птахами), які селилися на островах тутешнього озера. Очевидно, від назви поселення отримали своє прізвище пізніші його дідичі Куликівські гербу Драгомир. Міські права Куликів отримав в 1469 р.

Найперша згадка про містечко датується 1399 р. і пов’язана з освяченням костелу. Враховуючи цей факт очевидно, що Куликів був заснований набагато раніше, якщо в ньому було побудовано римо-католицький храм. На північному заході містечка наприкінці ХІХ ст. ще прослідковувалися фрагменти давнього замчища і фортифікацій.

В давнину місто кілька разів потерпало від пожеж. Найбільше страждав ринок з дерев’яними будинками. Пізніше єврейські гендлярі забудували середмістя кам’яницями, фрагментарно така давня забудова збереглися донині.

Є відомості про існування у містечку монастиря Воздвиження Чесного Хреста. Перша згадка про жіночу монашу обитель датується 1680 р., а остання – 21 липня 1743 р.

Цікаві відомості про життя куликівчан в минулому 1856 р. опублікувала «Газета львівська». В справах лавничого суду зафіксовані постійні конфлікти, люд бився усюди: в шинках, на вулиці, по будинках.

У Куликові в XVII-XVIII ст. працювала фабрика, яка виготовляла бурки і коци. Її заснував король Ян ІІІ, а на виробництві працювали взяті в полон турки і татари. Занепала ця фабрика вже в ХІХ ст. Нащадки турецьких і татарських бранців лишилися в Куликові і займалися садівництвом, постачаючи свіжі фрукти до Львова, дехто з них обрав шевське ремесло. Представники цієї професії успішно працювали і за Австрії, і за міжвоєнної Польщі. Радянська влада організувала шевську артіль, яку згодом перетворила на взуттєву фабрику. Звідтоді якість куликівського взуття впала і з часом виробництво занепало. Що ж стосується татарського елементу, то воно повністю асимілювалося з українцями, хоча мовознавці в говірці тутешнього люду до цих пір фіксують слова відповідного походження.

З давніх часів Куликів був славний пасіками. Якісний мед постачався до Львова. Наприкінці ХІХ ст. набуває слави куликівський хліб. Польський поет Мар’ян Гемар навіть написав вірш про смачнючий і духм’яний буханець, який куштував в дитинстві. В міжвоєнний час куликівці відкривали власні пекарні в самому Львові. Знаменитою була «Куликівська пекарня» на Джерельній, яку провадив Натан Шварц. Ще одним знаменитим ремеслом мешканців містечка була ковбасна справа. М’ясна продукція з Куликова й досі користується попитом у львів’ян.

За національним складом Куликів впродовж кількох століть був українським містечком. Окрім нього на Галичині такими ще були Печеніжин, Тисмениця і Миколаїв.

В радянський час Куликів мав статус районного центру (в 1940-1941 та 1944-1959 рр.).

Серед видатних уродженців Куликова були українці, євреї та поляки. Тут народився і помер Самсон Блох – галицький автор. У 1830 р. він надрукував в Жовкві свою «Географію Азії», де у вступі наголосив на відмінностях поміж німецькими і польськими рабинами.

Під час німецької окупації в Куликові народився Богдан Ступка – визначний український актор, лауреат Шевченківської премії. З театральною сценою познайомився ще в дитячі роки. За своє життя Богдан Сільвестрович зіграв понад 100 ролей в театрі і стільки ж в кіно.

Перший дерев’яний костел в Куликові був зведений ще в 1399 р. Існуючий храм побудовано в 1583 р. Миколою Гербуртом Одновським, як сакральну споруду з оборонними рисами. Будівля зазнавала кількаразових перебудов і реконструкцій. Існує легенда, що підземні ходи під костелом сполучаються з жовквівським монастирем о. домініканців.

Мурована греко-католицька святиня побудована на початку ХХ ст. на місці раніше згорілої церкви. Будівля хрещата у плані і нагадує роботи Василя Нагірного.