Селищна рада:

Телефон: 24-1-36

Великий Любінь

Область: Львівська
Район: Городоцький
Селище міського типу: Великий Любінь
Населення: 4516 осіб
Щільність населення: 1350 осіб/кв.км.
Поштовий індекс: 81556
Телефонний код: +380 3231
Координати: 49°43'19″ пн. ш. 23°44'04″ сх. д.
Висота над рівнем моря: 275 м.
Територія: 3.345 кв. км.
Річка, озеро (море): р. Верещиця, оз. Став-Любенський
Рік заснування: 1200 р.
Колишня назва: Любин


Великий Любінь

Селище міського типу Великий Любінь – відомий бальнегрязевий курорт. В документах містечко також згадується як Любин, Любинець та Любинегород. Мовознавці припускають, що назву населений пункт отримав від прикметника «любимий». Можливо, що назва селища пов’язанва з давнім іменем Любомль. Місцеві мешканці стверджують, що назва походить від рослини люпину, яка росте в околицях. Раніше поселення називалося Любінь, але в XV ст. його було розділено на більшу і менші частини, населені пункти отримали назви Великий і Малий Любінь відповідно. Статус селища поселення має з 1964 р.

Життя на території Великого Любіня існувало ще в часи неоліту. В часи Русі, вже на початку ХІІІ ст. це був укріплений пункт для захисту від нападів татаро-монгольських полчищ ординців. Тут було зведено замок, оточений глибокими ровами і насипними валами. Поселення постійно зазнавало руйнувань від нападів. Про оборонне значення Любіня нагадує назва урочища «Замчисько».

Після приходу на галицькі землі Речі Посполитої, містечко стало королівщиною і перейшло у власність родини Парава. В цей час сюди прибувають нові поселенці, село розширяється і розділяється на два окремі населені пункти.

Значно гальмували розвиток Великого Любіня і його околиць часті напади татар. Найбільші набіги сталися 1624 і 1648 рр., коли вся округа перетворилася на суцільну руїну. Відбудова містечка відбувалася повільно.

Про цілющі сірководневі джерела Великого Любіня було відоме ще з XVI ст. До серйозного вивчення і дослідження цих вод дійшло в 1578 р., коли ними зацікавився краківський вчений і лікар Войцех Очко. До вивчення джерел зверталися й інші наукові світила Речі Посполитої, підсумком їхньої роботи стало будівництво в XVIII ст. першої купелі при сприянні Яблоновських, які на той час володіли містечком. Задля популярності курорту заможних львівських відпочивальників вони селили у власному маєтку. В середині XІХ ст. Любінем вже володів Костянтин Бруницький. Вклавши величезні кошти, він спорудив модернові готелі і санаторії. Корпуси водолікарні він назвав за іменами своїх дочок – «Марія», «Олена» та «Софія», а джерела в честь синів – «Адольф» та «Людвіг». У 1903 р. до містечка зі Львова було прокладено залізницю.

Під час Першої і Другої світових воєн Великий Любінь був ареною бойових дій.

Раніше до Любіня напряму вела львівська вулиця Любінська, але у зв’язку з будівництвом летовища цей шлях було зліквідовано. Зараз до селища можна добратися самбірською трасою. В радянський час у Великому Любіні споруджено найбільший на Львівщині і сусідніх областях спиртзавод.

У Великому Любіні народився Ярослав Дмитрасевич – український футболіст, тренер, викладач Львівського державного училища фізичної культури. В молоді роки виступав за «Авангард» (Тернопіль) та «СКА» (Львів), з 1968 р. був тренером львівських футбольних команд.

У містечку, як і в більшості давніх поселень Галичини, збереглися деякі цікаві споруди минулих століть. Від колишнього Любінського замку лишилися лише вали. В XVIII ст. тут було зведено палац. Всюди він згадується як палац Бруницьких, однак його було побудовано ще в часах володінням маєтком Яблоновських. Серйозних перебудов палац зазнав в 1909-1910 рр., коли йому було надано необарокових рис. Тоді ж його декоровано родинними гербами Бруницьких та Шимановського. У 2006-2007 рр. палац було відреставровано коштами швейцарського благодійника Роберта Готса, зараз тут один з корпусів школи-інтернату. Палац оточував чималий парк (5 га), розбитий за французьким взірцем.

Окрім палацу у Великому Любіні є сакральні споруди. Костел Матері Божої Ченстоховської порівняно молодий храм. Будівництво тривало протягом 1932-1937 рр. Святиня зведена за проектом Лаврентія Дайчака. В радянський час храм використовувався під гараж та склад зерна. Нині костел діючий.

Набагато давніша за костел санаторна капличка. Зведено її в другій половині ХІХ ст. в стилі історизму для задоволення духовних потреб тих римо-католиків, які сюди приїздили на оздоровлення.

Дерев’яна греко-католицька церква з дзвіницею походить з 1854 р. Поруч зведено в останнє десятиліття новий мурований храм.