Селищна рада:

Адреса: пл. Вічевий майдан, 9
Телефон: 4-51-62
Факс: 4-53-03

Кути

Область: Івано-Франківська
Район: Косівський
Селище міського типу: Кути
Населення: 4272 осіб
Щільність населення: 872 осіб/кв.км.
Поштовий індекс: 78665
Телефонний код: +380 3478
Координати: 48°15'51″ пн. ш. 25°10'43″ сх. д.
Висота над рівнем моря: 341 м.
Територія: 4.9 кв. км.
Річка, озеро (море): р. Черемош
Рік заснування: 1448 р.


Кути – селище міського типу Косівського району Івано-Франківської області. Воно фактично зіллялось із сусіднім селом – Старими Кутами. Селище розташоване на березі Черемоша, з іншого боку прилягають Карпати. Саме через таке розташування, у куті, можливо поселення й отримало свою назву. Поруч з цим не слід відкидати й інші версії. В той час, коли на території теперішньої України магнати запровадили панщину і люди втікали від непосильного гніту, на Покутті ще не було таких експлуататорів. Тому люди з різних куточків тут могли осісти і закласти нове село. Статус селища міського типу Кути мають з 1940 р.

На території теперішнього селища в 1930 р. було відкрито городище, яке датується Х-ХІІІ ст.

Під назвою Кути поселення в документах вперше згадується під 1448 р. Історики припускають, що задовго до цієї дати тут існувала солеварня, біля якої жили люди. Саме таким чином принаймні виникла більшість сусідніх сіл і містечок.

В епохи Середньовіччя Кути розвивались як село, в якому в основному селяни займалися розведенням овець. Також існував млин та солеварня. Мирне і спокійне життя порушували напади татар. Про успішне відбиття татарської навали в 1673 зберігся народний переказ «Ватаг Білоголовий і турки».

Свій характер Кути змінюють в XVII-XVIII ст., коли перетворюються з села в місто. В 1715 р. Кутам було надано Магдебурзьке право. Такі зміни в житті мешканців поселення відбулися завдяки тому, що містечко опинилося на торгівельному шляху до Молдовського князівства. Кути були останнім прикордонним пунктом Речі Посполитої, сусідня Вижниця була вже в іншій країні. Завдяки прибулим вірменам в Кутах розвинулась торгівля. Двічі на тиждень тут відбувалися торги, а тричі на рік великі ярмарки. Вірмени також займалися деякими ремеслами, зокрема, чинбарством, пошиттям взуття, а також вирощуванням худоби, фруктів та овочів. Розповідають, що особливо славилась кутівська салямі, яку навіть закуповували для паризьких ресторацій.

Як і всі навколишні села і містечка Покуття  Кути були ареною активних опришківських рухів. Тут діяли як місцеві загони повстанців, так і прибулі з інших місцевостей. Найбільші напади вчинювали опришки Олекси Довбуша та Василя Баюрака.

В міжвоєнний період Кути опинилися знову на кордоні двох держав: Польщі та Румунії. Оскільки Черемош тут був неглибоким  і його можна було перейти вбрід, тому процвітала контрабанда алкоголю, цигарок, коштовностей.

Обидві світові війни негативно позначились на житті містечка. Окрім руйнувань житлових, торгівельних і промисливих будівель, були й великі людські втрати. В Шепарівському лісі неподалік Кут в 1942 р. гітлерівці розстріляли понад 1000 євреїв. Не меншою жорстокістю до простого населення відзначались і загони НКВД.   

Окрім городища, про яке згадувалося вище в Кутах збереглися інші цікаві пам’ятки. Хоча костел в містечку не надто старий, датується ХІХ ст., але має цікаве архітектурне вирішення. Поруч із святинею парафіяльний будинок. В містечку також збереглася давня вірменська церква (костел).

Цікавою є забудова самого містечка. В центрі, звичайно, площа  Ринок з ратушею ХІХ ст, увінчаною вежею з годинниками. В 4 боки від Ринку відходять вулиці, на яких кам’яниці, які раніше належали єврейським, вірменським та польським торговцям.

Славні Кути своїми відомими уродженцями. В містечку народився Самуель Мангуневич. Після закінчення Теологічного інституту у Львові повернувся до рідного міста, де все життя пропрацював священником, був сенатором під час Другої каденції, а також бургомістром Кут. Самуель Мангуневич був останнім вірменським священником в СРСР.

В містечку народився також Лев (Левко) Дутківський – засновник і керівник відомої «Смерічки». Цей гурт ще в далекому 1966 р. використав електронну музику в своїх виступах. Самого Лева Тарасовича вважають одним із засновників української естрадної музики. За заслуги в музичній галузі Левка Дудківського неодноразово нагороджено різноманітними відзнаками та присвоєно ряд почесних звань.