Сайт города Миргород

Миргород – місто обласного значення з населенням близько 42 тис. чоловік, розташоване на березі річки Хорол. Одне з найдавніших поселень Лівобережної України. Історики припускають, що його було засновано у XII–XIII століттях як сторожовий пункт східної окраїни Київської Русі. Це було зручне місце для ведення мирних переговорів між сусідніми народами і племенами — звідси, буцімто, і назва «Миргород». Зубковський І. А. стверджував, що йому в архівах Прибалтики довелось бачити історичну карту періоду 1415-1515 рр. на якій Миргород рахувався містечком нарівні з Полтавою, Лубнами, Хоролом, але офіційною датою створення Миргорода вважають 1575, рік коли польський король Стефан Баторій своїм указом надав місту статус полкового Миргородського козацького полку.

Протягом XVII століття місто кілька разів змінювало своїх володарів - польських магнатів. Укінці XVI - першій половині XVII століття жителі Миргорода були учасниками селянсько-козацьких повстань Наливайка (1594 -1596), Павлюка (1637), Острянина (1638). Участь в останньому стала причиною тимчасової ліквідації Миргородського полку.

В 1648 році, з початком Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, козацький полк було відновлено. Сам гетьман двічі перебував у нашому місті - у 1650 та 1656 роках, а миргородські козаки брали участь у всіх основних подіях війни з Польщею. У ці роки Миргородський полк був третім за величиною з 16 полків України, а саме місто - значним центром з виготовлення селітри та пороху.

З початку XVIII століття Миргородський полк у складі російської армії приймає участь у закордонних походах, зокрема в Північній війні (1700 - 1721). В 1727 року Миргородський полковник Данило Апостол стає гетьманом Лівобережної України. Миргородський полк на чолі з полковником Василем Капністом приймав участь також І в Семирічній війні (1756 -1763).

У 1782 році з ліквідацією полкового козацького устрою Миргород увійшов до Київського намісництва, в 1796 році до складу Малоросійської губернії, а з 1802 року став повітовим містом Полтавської губернії.

З початку XVIII століття Миргород стає відомим на території Лівобережної України хліборобським, торговельним і культурним центром. Своїми виробами славились миргородські чинбарі, гончарі, шевці, ткачі, теслярі. У місті збиралися 4 рази на рік багатолюдні ярмарки. Миргородські купці вели торгівлю з Данцигом, Лейпцигом, Берліном.

Сьогодні будь-яка згадка про Миргород в першу чергу нагадує славнозвісну лікувальну воду та Миргородські санаторії. А почалося все з того, що у 1912 році, щоб забезпечити місто питною водою пробили свердловину, з якої вдарив фонтан води, про яку в акті записали: “вонючая и к употреблению вовнутрь не пригодна”. Але, дякуючи подвижництву лікаря І. А. Зубковського, який, до речі, був на той час міським головою, джерельну воду було в досліджено. У квітні 1917 року у міській лазні відкривається ванне відділення, що стало початком Миргородського курорту. За недавніх часів місто Миргород мало славу Всесоюзної оздоровниці, сьогодні – це один з найвідоміших курортів України, який об’єднує санаторії, в бюветах яких подають мінеральну воду безпосередньо з джерел.

Місто дало Україні, Росії й світові талановитого іконописця Д. І. Боровиковського та визначного живописця В. Л. Боровиковського, братів письменників Івана та Панаса Рудченків, більш відомих під псевдонімами Іван Білик та Панас Мирний. Миргородщина стала другою батьківщиною для видатного Грузинського поета Давида Гурамішвілі. У 1845 році Миргород відвідав Тарас Григорович Шевченко. Тут поет написав відому поему «Великий льох» та інші твори. Часто бував російський та український письменник В. В. Капніст, автор відомих романів «Ода на рабство» та «Ябеда». З 1860 по 1861 рр. у Миргородському повітовому училищі викладав словесність відомий український письменник А. П. Свидницький, який у нашому місті написав свої кращі твори – фольклорно-етнографічний нарис «Великдень у полян» та першу частину роману-хроніки «Люборацькі». Близько 30 років у Миргороді жив та викладав у керамічному технікумі ім. Гоголя О. Г. Сластьон – художник, етнограф, один із авторів першої водолікарні Миргородського курорту.