Смаль-Стоцький Степан Йосипович

Народився Смаль-Стоцький Степан Йосипович 8 січня 1859 р. у селі Немилові на Галичині. Навчався спочатку у сільській школі, а з 1869 по 1874 рік у "руській" (українській) гімназії у Львові, згодом перейшов до німецької гімназії, після закінчення якої вступив до Чернівецького університету на філологічний факультет.

У 1882 р. після закінчення університету Степан Йосипович їде до Відня, де під керівництвом професора Р.Міклошича за рік здобуває ступінь доктора слов'янської філології славетного Віденського університету.

Навесні 1885 р. повертається до Чернівців, отримує посаду професора української та російської мови і літератури в університеті. Поступово Степан Йосипович стає відомим у колах чернівецької інтелігенції не тільки як вчений, але й як активний громадсько-політичний діяч. Він вступає до національно-демократичної партії, у 1892 р. стає членом буковинського крайового сейму, в 1911 р. - членом австрійського парламенту; водночас активно працює в органах місцевого самоврядування.

Однак головне місце в житті Степана Йосиповича займала наукова та викладацька робота в галузі слов'янської філології. Одна за одною виходять його монографії: "Руська правопись" (1891-1893 рр.); "Руська граматика" (1893); "Буковинська Русь. Культурно-історичний образок" (1897); "Шкільна граматика"; "Характеристика наукової діяльності І.Я.Франка" (1913); "Ідеї Шевченкової творчості" (1914); "Діди, батьки і внуки у Шевченка" (1918).

З 1892 по 1897 р. він редагував журнали "Буковина" і "Руська Рада", працював і в Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові і Науковому товаристві в Києві.

Його наукова діяльність привернула увагу ініціаторів створення УАН; у 1916 р. Смаль-Стоцький увійшов до першого складу дійсних членів Академії як позаштатний академік історично-філологічного відділу і був обраний також членом правління Академії. Але брати участь в організації УАН Смаль-Стоцькому не довелося, бо він не зміг приїхати з Буковини до Києва.

У 1919 р. Смаль-Стоцький зайняв посаду посла Західноукраїнської Народної Республіки у Празі. Цілком природно, що він перебував під наглядом радянської розвідки, яка час від часу представляла в ЦК КП(б)У під грифом "цілком таємно" так званий "агент-матеріал" з приводу діяльності посла Смаль-Стоцького. Зокрема, в одному з листів, що мав назву "Петлюровський посол Смаль-Стоцький о Советской Украине", агент сповіщав про думку Смаль-Стоцького щодо України, як самостійної держави, яка можлива лише тоді, коли замість УСРР буде Українська Народна Республіка. Не дивно, що за такі думки йому було навішено ярлики "українського націоналіста", "сепаратиста", "петлюрівця".

У 1921 р. Смаль-Стоцький починає працювати в Українському вільному університеті, який щойно відкрився. Слід зазначити, що Український вільний університет, перша українська вища школа за кордоном, зібрала видатних вчених, серед них були: О.Колесса (ректор), С.Рудницький, І.Горбачевський, А.Антонович, С.Дністрянський, Ф.Щербина, А.Яковлів, О.Мицюк, Д.Дорошенко та ін. З них членами ВУАН були І.Горбачевський, С.Дністрянський, С.Рудницький, С. Смаль-Стоцький.

Університет мав два факультети: філософський та правничий. Створено його у Відні, а у січні 1921 р. - переведено до Праги. Фундатори університету, серед яких був і Смаль-Стоцький, писали: "Завданням Українського вільного університету є плекати і подавати українській молоді науки в рідній мові і з усіх областей людського знання з особливим оглядом на українознавство. Він має підготовляти нашу молодіж до діяльності серед рідного народу, в своїх інституціях та майбутніх урядах.

Він має бути перенесений на рідну землю...".

Смаль-Стоцький увійшов до складу викладачів філософського факультету, читав курс "українська мова в сім'ї слов'янських мов" та проводив семінар з творчості Т.Г.Шевченка. Восени 1921 року колегія професорів філософського факультету обрала Смаль-Стоцького деканом, бо С.Рудницький, який досі займав цю посаду, виїхав до Відня.

Все подальше життя Смаль-Стоцького було пов'язане з цим університетом. Викладав він українську мову та літературу водночас і у Варшавському університеті.

Смаль-Стоцький розробив цілу низку курсів з історії України, української мови й письменства. Він не втрачав зв'язків з ВУАН, надсилав свої статті, розвідки, друкувався у академічному часописі "Україна", головним редактором якого був М.Грушевський.

Особливо піклувався про створення українського правопису, який, на його думку: "...повинен бути ясний, приступний, легкий і такий, що допускав би якнайменше помилок та дався в найкоротшому часі опанувати. Це ідея доброго правопису. Правопис має бути для цілої України".

Правописні дискусії того часу спонукали Смаль-Стоцького подати свою концепцію єдиної української літературної мови. "В українців на цілій національній їх території, - пише Степан Йосипович у своїй праці "Українська літературна мова", - є тільки одна спільна, всім зрозуміла літературна мова, що українці її загально визнають і тільки одну мову мати бажають.

Можемо вказати на те, що в Україні і в Галичині всі і завжди виразно відчували потребу одної єдиної мови, - української літературної мови, особливо можемо вказати на сильні змагання з одного боку Грінченка, з другого Шурата і Франка до єдиної спільної мови".

У 1928 р. Смаль-Стоцького під час перевірки НКО було перезатверджено у складі дійсних членів ВУАН, але на академічних виборах наступного року він був відсутній, і навіть коли його було запрошено на сесію Ради ВУАН з питань про прийняття п'ятирічного плану, він не дав про себе вістей. З того часу його ім'я не згадується в документах ВУАН. Він продовжує жити в Празі й працювати в Українському вільному університеті.

У 1930 р. відбувався перший з'їзд слов'янських філологів, в якому брав участь і Смаль-Стоцький. Вченого обурило, що Українська Академія наук не послала на цей форум своїх представників. Згодом він писав, що на цьому форумі було визнано рівними усі слов'янські мови, та, на жаль, "між мовами, вивчення яких з'їзд захвалює студентам-славістам, не названо української мови, хоч ця мова чехам і полякам може більше придатися, ніж кожна інша мова".

У 1937 р. Смаль-Стоцького обирають почесним професором університету, але вже через рік його не стало. 17 серпня 1938 р. він помер.