Хронологічна таблиця

Історія Рудки

Рудки «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2

1934-1968 рр. | Рудки, Львівська область

На початку жовтня 1934 року під керівництвом рудківських комуністів страйкували робітники, які працювали на впорядкуванні русла р. Верещиці. У страйку взяло участь понад 80 чол. Через рік у зв’язку з тримісячною затримкою зарплати застрайкували робітники міської бойні. В травні 1936 року робітники, що працювали по врегулюванню р. Верещиці, двічі страйкували. В обох страйках взяло участь 167 робітників, було втрачено 1115 робочих днів.

Виступи робітників у місті активізували рух сільськогосподарських робітників, який влітку 1936 року охопив весь Рудківський повіт. Страйк, на чолі якого стояли комуністи, почався 14 червня і тривав до 6 липня. У ньому взяло участь 567 робітників різних поміщицьких маєтків, до яких приєднались малоземельні селяни, що відробляли у поміщиків кабальні позики. Страйкуючі вимагали підвищення зарплати на 100 проц., скорочення робочого дня, укладення колективних договорів. На зборах і демонстраціях вони висували вимоги експропріації поміщицької власності, передачі селянам землі без викупу. Повсюди мали місце факти кривавої розправи поліції над страйкуючими, жандарми стріляли в селян.

Криваві події в Рудківському повіті викликали велике обурення селянства всієї Західної України. У зв’язку з цим у Рудки прибули прем’єр-міністр польського буржуазно-поміщицького уряду Славой-Складковський, міністр сільського господарства Понятовський, львівський воєвода і лідери партії «Стронніцтво льодове», які були змушені вплинути на поміщиків і задовольнити вимоги страйкуючих. Але разом з тим власті почали репресії. До судової відповідальності було притягнуто 143 учасники страйку, з яких 103 засуджено на різні строки ув’язнення.

Особливо ж власті переслідували комуністів. Був заарештований активний член повітового комітету КПЗУ М. Туринський, який готував матеріал для підпільної друкарні окружної організації.

Незважаючи на переслідування, рудківські комуністи весною 1937 року організували кампанію солідарності з іспанським народом, що боровся проти фашизму. В місті і по селах поширювалися листівки з зображенням Долорес Ібаррурі, а зібрані від продажу кошти передавались у фонд МОДРу. Як свідчить звіт рудківського старости від 8 травня 1937 року, комуністи і населення дуже цікавились ходом подій в Іспанії, співчували народному іспанському урядові.

11 травня 1937 року застрайкували робітники цегельні, які вимагали підвищення заробітної плати. Страйк закінчився 13 травня перемогою страйкуючих, які домоглися підвищення денної заробітної плати3. В травні 1938 року страйк повторився, але підприємці лише частково задовольнили вимоги робітників. Лише після страйку 6—8 липня робітники цегельні примусили адміністрацію повністю задовольнити їх вимоги.

Під час нападу гітлерівської Німеччини 1939 року на Польщу Рудки були спалені наполовину, пограбовано велику кількість продовольчих і промислових товарів з крамниць і складів. У ці важкі дні жителі міста виявили політичну зрілість і активність. Комуністи Рудок скинули з ратуші польський герб і прапор, усунули від влади польських чиновників і створили Тимчасовий революційний комітет. Рішуча позиція рудківських трудящих і наближення до міста Червоної Армії, що поспішала на допомогу братньому народові Західної України, кинутому напризволяще польськими правителями, змусили гітлерівців відступити.

26 вересня 1939 року радянські війська вступили в Рудки. Населення міста палко вітало воїнів-визволителів. Воно вийшло їм назустріч з хлібом-сіллю, квітами, червоними прапорами і транспарантами, на яких було написано: «Хай живе Червона Армія!», «Хай живе Всесоюзна Комуністична партія більшовиків!».

На мітингу, що відбувся на міській площі, жителі розповідали про поневіряння, яких вони зазнавали від польських буржуазно-поміщицьких властей, висловлювали гарячу подяку радянським братам, що назавжди поклали край пануванню в Рудках іноземних окупантів.

Трудящі міста створили Тимчасове управління, обравши головою члена ВКП(б) Ю. Г. Волошина. До складу управління ввійшли від робітників П. Брунерграбер, колишній член КПП і КПЗУ, від селян — С. Когут, а також член ВКП(б) С. В. Оверіднов.

Тимчасове управління надало допомогу селянам сіл повіту в організації сільських комітетів. Воно скликало в Рудках збори голів сільських комітетів (4 жовтня) і затвердило їх склад. У місті була створена Робітнича гвардія з 36 чол. Тимчасове управління вжило заходів для налагодження роботи підприємств, забезпечення їх необхідною сировиною. Відновилась робота залізничної станції. Були також вжиті заходи для нормалізації цін на продовольчі і промислові товари і забезпечення міста хлібом і іншими предметами першої необхідності.

Член Рудківського повітового комітету КПЗУ селянин І. Богоніс був обраний депутатом Народних Зборів Західної України і членом їх Повноважної комісії.

Після возз’єднання відповідно до указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року м. Рудки ввійшло до складу Дрогобицької області УРСР і стало центром Рудківського району.

Вже в другій половині листопада в місті були створені районні і міські партійні, комсомольські і радянські органи, а також районний народний суд, до складу якого як народні засідателі ввійшли селяни-бідняки з Коропужа, Дубаневичів, Купновичів та інших сіл.

Радянська влада здійснила націоналізацію промислових підприємств — цегельного заводу, маслозаводу, млина і будинків, що належали установам панської Польщі і багатіям. Вже наприкінці 1939 року націоналізовані підприємства стали до ладу.

Дрібні кустарні майстерні об’єднались в кравецьку, шевську і теслярську артілі промкооперації. У 1940 році в Рудках засновано торфопідприємство, а в 1941 році — райпромкомбінат. У 1940—1941 рр. почались роботи по розвідуванню в районі Рудок газового родовища.

В перший же рік після возз’єднання в місті були відкриті середня школа, дитячий садок і поліклініка, які розміщено в націоналізованих будинках. Було відкрито клуб і бібліотеку. Видавалась районна газета «Більшовицьке слово».

Весною 1940 року організувався колгосп «Нове життя», за яким було закріплено 150 га землі. Він об’єднував близько 35 господарств.

Процес соціалістичних перетворень у Рудках був перерваний віроломним нападом фашистської Німеччини на СРСР. Окупувавши 26 червня 1941 року місто, гітлерівці з допомогою українських буржуазних націоналістів встановили в ньому режим кривавого терору і насильства. Вони створили на території міста гетто, зігнали туди багато радянських людей з Рудок і навколишніх сіл, пограбували їх, потім вивезли в ліс біля с. Гошани і там розстріляли. Німецько-фашистські кати вішали людей за найменший опір окупаційним властям — на базарній площі (тепер міський парк) виросли шибениці. Гітлерівці проводили в місті масові облави, під час яких хапали молодь і відправляли її на каторжні роботи до Німеччини. Вони створювали робочі батальйони з підлітків, примушуючи їх вантажити на залізничні ешелони рейки, рити окопи тощо.

Населення Рудок не скорилось фашистам. У місті діяла підпільна організація. Активну бойову діяльність розгорнула в Рудківському районі група партизан із з’єднання двічі Героя Радянського Союзу О. Федорова. І. Богоніс, Озимко та багато інших радянських патріотів віддали своє життя у боротьбі з гітлерівськими загарбниками та українськими буржуазними націоналістами. В Рудках діяли також месники з підпільної антифашистської організації «Народна гвардія ім. Ів. Франка».

У боях за Львів радянські війська під час здійснення обхідного маневру 25 липня визволили Рудки3.

Окупанти завдали значних збитків трудящим і господарству Рудок — зруйнували цегельний завод, знищили багато житлових будинків. Населення міста зменшилось проти довоєнного наполовину.

Відбудова господарства відразу стала головним питанням, якому була присвячена діяльність відновлених у Рудках партійних і радянських органів.

На скликаній 30 липня за ініціативою райкому КП України першій нараді радянських працівників йшлося про приведення міста в порядок, відновлення нормальної роботи всіх міських установ. Розпочала свою роботу міськрада. В серпні— вересні 1944 року райвиконком і міськрада здійснили цілу низку важливих заходів для налагодження нормального життя в місті і районі.

Велику увагу вони приділили боротьбі з епідемічними захворюваннями — наслідком фашистської окупації, відновленню нормальної роботи шкіл, закладів до шкільного виховання, культосвітніх і медичних закладів. У вересні 1944 року розпочала свою роботу середня школа, в якій в 1944/45 навчальному році працювало вже 18 вчителів і навчалось 505 учнів. На початку жовтня відкрито лікарню, почав діяти дитячий садок. В цьому ж році відкрито Будинок культури, в наступному — бібліотеку. У 1947 році в Рудках відкрилась школа робітничої молоді.

Ще в липні 1944 року став до дії маслозавод. В наступному році почалась відбудова цегельно-черепичного заводу, на яку урядом було виділено близько 100 тис. і додатково — в 1948 році — ще 17,9 тис. крб. Внаслідок самовідданої праці робітників і постійного піклування радянських і партійних органів план відбудовних робіт на 1947 рік був виконаний на 301 проц., а по випуску валової продукції — на 146 проц. Відновив роботу райпромкомбінат, в складі якого працювало 7 цехів: бляхарський, деревообробний, шевський, кравецький, ковальський та інші.

Відбудові народного господарства, розвитку культури і освіти в місті і районі намагались чинити перешкоди українські буржуазні націоналісти. Ці вороги українського народу вбили в 1946 році активного борця за возз’єднання з-Радянською Україною, а згодом депутата Верховної Ради УРСР В. Музику.

Широкі маси населення на чолі з партійними і радянськими органами дали рішучу відсіч бандитським діям гітлерівських прислужників.

Робітники рудківських підприємств з ентузіазмом брали участь в їх відбудові і реконструкції, боролися за виконання і перевиконання виробничих планів. Механізація ряду виробничих процесів на цегельно-черепичному заводі, які раніше виконувались вручну, мала велике значення для збільшення продукції та її асортименту. Якщо в перші роки після відбудови завод випускав лише цеглу, то в 1953 році поруч з нею виробляв черепицю, а з 1960 — дренажні труби.

У 1958—1959 рр. тут завершено будівництво тунельної сушарні і печі, а в 1960— 1961 рр.- побудовано новий формувальний цех.

Завод підтримує зв’язки з районами Львівської області, Закарпаття, Латвійської РСР та іншими республіками і областями, з якими він широко обмінюється досвідом.

Збільшення продукції заводу та її асортименту обумовлено самовідданою працею робітничого колективу, заводських партійної і комсомольської організацій, розгортанням на підприємстві соціалістичного змагання, руху раціоналізаторів і винахідників. Дві бригади формувальників, що об’єднують по 17 робітників кожна, борються за почесне звання бригад комуністичної праці. Серед них 2 члени КПРС і 6 комсомольців. Передовиками виробництва є черговий слюсар І. Г. Сивак і укладчиця рамок на вагонетки М. П. Косар, які виконали річний план 1965 року на 105 проц.

На заводі дбають про культосвітню і масову роботу. Побудовано клуб, в якому працюють драматичний і хоровий гуртки художньої самодіяльності. Є футбольна і волейбольна секції.

Чималих трудових успіхів домігся колектив рудківського маслозаводу. За роки Радянської влади підприємство повністю реконструйовано. Встановлено сучасне обладнання. Є загальна, хімічна і бактеріологічна лабораторії з новим устаткуванням.

З липня 1962 року завод став маслосироробного філією львівської фірми «Верховина». Продукція заводу з 1962 по 1966 рік збільшилась: сиру з 42,4 до 178 тонн; масла з 78,6 до 422 тонн.

Колектив заводу змагається з самбірського філією «Верховини». Бригада М. Ю. Гаванчака з сироробного цеху бореться за звання бригади комуністичної праці. Бригадир Михайло Гаванчак систематично виконує план на 120 проц., а такожподає своїй бригаді приклад активної участі в громадському житті міста. Він є депутатом міської Ради депутатів трудящих, членом Народної дружини міста. Передовиками змагання, які засвоїли новий метод виробництва сиру — естонський, є C. С. Барна і Є. М. Рак.

Значно розширився створений на базі колишнього промкомбінату павільйон побутового обслуговування. Цехи масового і індивідуального пошиву одягу, шевський і меблевий розташовані у світлих просторих приміщеннях новозбудованого двоповерхового будинку. Працівники павільйону змагаються за відмінне обслуговування трудящих.

Заслуженою пошаною користуються шевці Р. В. Отчич, Й. М. Хамуляк, мебляр Ф. І. Пилип’як, які систематично перевиконують виробничі плани.

Давня дружба існує між робітниками павільйону і колгоспниками артілі «Комунар». У 1963 році, наприклад, робітники у вільний час із заощаджених матеріалів зробили 20 годівниць для свиней, побудували навіс для приготування кормів, виготовили 80 щитів для зберігання кукурудзи. Для колгоспників читаються лекції, провадяться зустрічі передовиків виробництва і колгоспу.

За роки Радянської влади в районі Рудок і в самому місті створено газопромисел, відділення «Сільгосптехніки» і «Міжколгоспбуду» та хлібозавод.

Розвідування в районі міста газового родовища закінчено у 1956 році. Рудківське родовище є найкрупнішим в західних областях УРСР і другим на Україні за потужністю після Шебелинського.

Промислова експлуатація рудківського родовища почалась у 1957 році.

Проведено газопровід Рудки—Більче—Волиця. Чудове паливо йде з рудківського газопромислу по стальних магістралях у різні кінці країни і в братню Польщу. Промисел механізовано і автоматизовано. Встановлення автоматів на продувних лініях сепараторів сприяло значному росту потужності газопромислу. Рудківські газовики відправляють на хімічні заводи країни сотні тисяч куб. м цінної сировини — конденсату,‘ який переробляється на добрива і засоби хімічного захисту рослин.

У квітні 1961 року в Рудках створено відділення «Сільгосптехніки». Рудківське відділення є одним із 6 опірнопоказових відділень «Сільгосптехніка» Львівської області. Воно оснащене новим технологічним обладнанням по ремонту гусеничних тракторів і тракторних двигунів. Відділення обслуговує 24 організації, в т. ч. 15 колгоспів.

У червні 1964 року у відділенні «Сільгосптехніка» створено групу спеціалістів, на яку покладено завдання забезпечування колгоспів мінеральними добривами, отрутохімікатами та іншими хімічними продуктами, проведення різних робіт по захисту рослин від шкідників, боротьби з ерозією грунтів тощо. Велику роботу проводить відділення по механізації трудомістких процесів у сільському господарстві.

У 1964 році колектив робітників «Міжколгоспбуду» зайняв перше місце серед сільських будівельників області і одержав перехідний Червоний прапор облвиконкому та облпрофради.

За роки Радянської влади великий поступ зробили в Рудках народна освіта, культура і медобслуговування населення. Канули в минуле часи, коли в місті були неписьменні, коли діти українців позбавлялись права навчатись рідною мовою, а доступ їх до двох існуючих тут польських шкіл був дуже обмеженим.

Значно збільшилось число учнів і вчителів у відкритій в Рудках у 1940 і відновленій у 1944 році середній школі. У 1965/1966 навчальному році в середній загальноосвітній трудовій політехнічній школі навчалось 667 учнів. Створену в 1947 році вечірню школу робітничої молоді відвідують 105 робітників і службовців. Вчительський колектив у Рудках складається з 47 вчителів (проти 18 в 1946 році), з яких 27 мають вищу освіту.

Заняття і школі провадяться на високому методичному рівні. Прикладом цього є праця вчительки хімії Є. С. Смаженюк, яка вміло пов’язує викладання теоретичних положень свого предмету з закріпленням їх на практичних заняттях у шкільній лабораторії, в майстерні «Сільгосптехніки» і цеху Вишенського плодоконсервного заводу.

Партія і Уряд високо оцінили працю вчительки рудківської середньої школи Н. П. Білан — її нагороджено орденом Леніна. Перебуваючи тепер на пенсії, Наталія Петрівна продовжує брати активну участь у шкільному і громадському житті. Вона виступає на районних і міських нарадах, ділиться з молодими вчителями своїм багатим педагогічним досвідом, є частим гостем в дитячій кімнаті м. Рудок, дитячому садку і бібліотеці, де провадить багато виховних бесід з дітьми, заслужено користуючись у них великою популярністю і авторитетом.

З 1947 по 1966 рік рудківську середню школу закінчили понад 1500 учнів. Багато з них після закінчення школи отримали вищу освіту і працюють в різних галузях народного господарства, освіти, культури. Випускник школи M. І. Даниляк — заступник міністра харчової промисловості УРСР, Г. М. Береський працює директором Великолюбенської середньої школи, Л. І. Солуцька — артистка Львівського театру юного глядача.

Піклуванням про людину просякнута діяльність партійних і радянських органів по розширенню існуючих і створенню нових медичних установ, забезпеченню їх висококваліфікованими кадрами і сучасним обладнанням.

Значно розширено поліклініку. Прийом хворих провадиться в ній у 11 кабінетах: терапевтичному, хірургічному, невропатологічному, фізіотерапевтичному, рентгенкабінеті тощо. Нещодавно відкрито кабінет електрокардіографії. При поліклініці є клініко-діагностична лабораторія, функціонують дитяча і жіноча консультації.

Якщо до возз’єднання у Рудках внаслідок поганих санітарно-гігієнічних і соціально-побутових умов близько 40 проц. новонароджених вмирало, то тепер дитяча смертність — рідке явище.

У рудківській райлікарні 100 ліжок. При ній — санепідемстанція і пологовий будинок. Відкрито туберкульозний диспансер на 50 ліжок, в якому працюють 4 лікарі, 11 чол. середнього медичного персоналу. Високо цінують і поважають трудящі міста працю головного лікаря хірурга М. Д. Гнипа, який зробив близько тисячі операцій, багато з них найскладніших, лікарів В. І. Кравцової і H. І. Лунько, медичної сестри В. П. Турчиної. Усього в медустановах міста налічується 19 лікарів і 51 чол. середнього медичного персоналу.

До невпізнання змінилось культурне обличчя Рудок. У місті є кінотеатр «Комсомолець» на 200 місць. У 10 гуртках художньої самодіяльності — музичному, хоровому, драматичному, танцювальному тощо беруть участь 155 чол. У Будинку культури — зал на 288 місць, стаціонарна кіноустановка.

У місті дві бібліотеки — для дорослих і для дітей. Бібліотека для дорослих збільшила свій книжковий фонд у порівнянні з 1945 роком більше як в 16 разів. Він становить тепер 16 295 книжок. Для читачів, а їх понад 1260, провадяться читацькі вечори, літературні конференції тощо. При бібліотеці працює актив з 25 читачів. Дитяча бібліотека має книжковий фонд в 11,1 тис, примірників і охоплює 575 дітей. Трудящі Рудок передплачують 1684 газети і 823 журнали.

З нагоди 39-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції в місті встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

Багато зробили міськвиконком і жителі для благоустрою свого міста. Заасфальтовано шосе Львів — Чоп. Викладені тротуари. Побудований стадіон. Повністю перебудовано раймаг і продмаг. Рудки електрифіковані, радіофіковані і газифіковані.

Зростають з кожним роком капіталовкладення у житлове будівництво. Виникли нові вулиці — ім. Стефаника, Коцюбинського, Шевченка, Радянська, Піонерська. Розширені вулиці Садова, ім. Ів. Франка. Ще недавно по вул. 1-го Травня було нелегко проїхати автомашиною, а пішоходи розминались на вузькій нерівній стежині. Тепер асфальтованою стрічкою тягнеться її проїжджа частина. Обабіч прокладені просторі тротуари. Капітально відремонтовано в цьому році мости через р. Вишеньку і на шляху до м. Комарного.

Улюбленим місцем відпочинку трудящих є центральний міський сквер, де розташовані дитячі майданчики і Будинок піонерів.

Населення міста бере активну участь у громадському житті. На громадських засадах в Рудках працюють дитяча кімната, батьківський суд честі, міський комітет ЛКСМУ, кореспондентський пункт обласної газети «Вільна Україна», міська жіноча рада, кабінет політосвіти. У міському громадському активі більш як 300 робітників і службовців.

Рудківська жіноча рада (в складі її близько 30 чол.) працює в тісному контакті з міською Радою депутатів трудящих, з партійними, профспілковими організаціями підприємств і установ, з батьківським шкільним комітетом та іншими організаціями.

Члени жіночої ради приділяють велику увагу діяльності дошкільних дитячих закладів і позашкільному вихованню учнів, роботі торговельних точок і підприємств громадського харчування, провадять масові заходи, спрямовані на прищеплення комуністичних відносин між людьми. Рада активно допомагає районному комітетові народного контролю, виявляє і допомагає викорінювати всі випадки нечесного або несумлінного ставлення до праці.

Широкою популярністю у жінок міста користуються організовані жіночою радою «голубі вогники». На «вогниках» за чашкою кави зустрічаються з жінками передовики виробництва, провадять бесіди лікарі, вчителі, показують нові моделі сезону львівські модельєри, навчають мистецтву робити модні і гарні зачіски досвідчені перукарі. Таких «вогників» провадиться 5—6 на рік.

За роки Радянської влади різко змінився склад міського населення. Якщо за час панування на західноукраїнських землях польських поміщиків і капіталістів значний прошарок його займався сільським господарством, а решту становили дрібні торговці і ремісники, яких експлуатували підприємці та спекулянти, то тепер у місті проживають 534 робітники і службовці, 158 представників інтелігенції і 25 колгоспників.

Прекрасне майбутнє Рудок. Тут виростуть нові підприємства, нові квартали і вулиці. Покращиться добробут трудящих.

Джерело: «Історії міст і сіл Української РСР». 1968 р.
Автор: О. А. Кірсанова

Оцінка: 0

Історія міста Рудки:
Рудки «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 1
Історія найближчих населених пунктів:
Судова Вишня «Історії міст і сіл Української РСР»
Градівка «Історії міст і сіл Української РСР»
Комарне «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
Комарне «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 1
Великий Любінь «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
Великий Любінь «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 1
Городок «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
WyIyNzg2MzAiLCIyODY2OTciLCIyNzg2MzUiLCIyNzg2MjYiLCIyNzg2MjMiLCIyNzg2MjIiLCIyODQ4MzgiLCIyODY2OTUiLCIyNzg2MjgiLCIyNzgzODIiLCIyNzgzODEiLCIyNzgzNzciLCIyNzgzNzYiLCIyNzg2MzEiLCIyODY2OTYiLCIyODY2NzciLCIyODY2NzgiLCIyODg5MTAiLCIyODQ4NDIiLCIyODQ1MjYiLCIyODQ4MzkiLCIyODU3NTEiLCIyODQ3MjAiLCIyNzg2MzMiLCIyNzg2MjQiLCIyODY2OTQiLCIxMjczMiIsIjI4NTUyMSIsIjI4NTc1MyIsIjkzMzUiLCIyNzk1MDEiLCIyODg4NzEiLCIyODg4NzIiLCIyODg5MTMiLCIyNzkyMzciLCIyNzkyMzgiLCIyNzk0OTIiLCIyODg4OTciLCIyODg5MDYiLCIyODgzMjUiLCIyODg5MTIiLCIyODU3NTYiLCIyODU3NTQiLCIyNzk1NDkiLCIyODQ1MjUiLCIyNzk1NTQiLCIyNzc1NDEiLCIyNzc1NDAiLCIyODg5MDgiLCIyODgzMjIiLCIyODgyOTgiLCIyODg5MDkiLCIyODg1OTciLCIyODg5MDQiLCIxMTczOSIsIjI3NzUzNCIsIjI3NzUzMyIsIjI3NzUzMiIsIjI3NzUzMSIsIjI3NzUzMCIsIjIwMzA1OCIsIjI4NDUyOCIsIjI4NDUyOSIsIjI4ODMyNCIsIjg0MjIiLCI4NDI0IiwiMjg4NTg3IiwiMjg4MzE5IiwiMjg0ODk1IiwiMjg4NTkwIiwiMjg0ODg1IiwiMjg0ODkwIiwiMjg4OTAxIiwiMjg3OTI0IiwiNjY0OSIsIjMxNTMyIiwiMjg4MzI4IiwiMjg4MzI5IiwiMjg4MzMwIiwiMjg4MzAyIiwiMjg0NTI3IiwiMjg4MzIzIiwiMjg0ODYwIiwiMjg4NTg2IiwiMjg4NTg1IiwiMjg3OTI2IiwiMjg0ODkzIiwiMjc5NTY0IiwiMjc5NTYzIiwiMjg4OTExIiwiMjg4MzIxIiwiMjg1NzUyIiwiMjg0ODY3IiwiMTMzODYiLCIyODI0NDciLCIyODI0NTAiLCIyODg0NDciLCIyODU0MTAiLCIyNzk1NTIiLCIyODg2MTciLCIyODc5MjMiLCIyODc5MjIiLCIyODc5MTMiLCIyODI0NDYiLCIyODg1ODIiLCIyODg2MTEiLCIyODg2MTIiLCIyODQ4ODEiLCIyODQ4ODMiLCIyODQzOTkiLCIyODI0NDUiLCIyODI0NDQiLCIyNzk1NzAiLCIyNzk1NjkiLCIyODI0NDkiLCIyODQzOTciLCIyODY3MDMiLCIyODY3MDQiLCIyODc5MjEiLCIyODI0NDgiLCIyODQzOTgiLCIyODg2MTQiLCIyODQxOTkiLCIyNzc3ODEiLCIyODg2MTYiLCIyODUzNzMiLCIyODQzOTMiLCIyODc5NDgiLCIyODc5NTEiLCIyODQyMDQiLCIyODg2MTUiLCIyODc5NTYiLCIyODc5MjkiLCIyODc5MjUiLCIyODc5NTQiLCIxMjM5NDgiLCIxMjM5NDkiLCIxMjM5NTEiLCIxMjM5NTIiLCIyNzc3ODAiLCIyNzc3ODIiLCIyNzc3NzciLCIyODc5MzAiLCIyNzc3NzYiLCIyODQzOTYiLCIyODc5NDYiLCIyODc4OTYiLCIyODU0MTEiLCIyODc5MjAiLCIyODQyMDMiLCIyNzc3NzkiLCIyODYxMDMiLCIyMzI2OSIsIjIzMjcwIiwiMjMyNzEiLCIyMzI3MyIsIjI4ODYxOCIsIjI4NzkxOSIsIjI4NzkxOCIsIjI4NDIwMiIsIjI3Nzc4MyIsIjI4Nzk0NyIsIjI4NjA5OCIsIjI4NjEwMiIsIjI4NjA5NyIsIjI4NDIwMCIsIjI4NjEwMSIsIjI4MzQ5MyIsIjI4MzQ5NCIsIjI4NDIwMSIsIjI4Nzk0OSIsIjI3Nzc3OCIsIjI4NjA5OSIsIjI4NTc1OSIsIjI4Nzk0NCIsIjI4Nzk0NSIsIjI3Nzc3MiIsIjI4NjA5NSIsIjk4OCIsIjI4Nzk1MyIsIjE0NjMiLCIxMjIyODkiLCIxMjIzMDUiLCIxMjIzMDYiLCIzMjg1IiwiMjg2MDk2IiwiMjc3NzY5IiwiMjc3NzY4IiwiMjc3Nzc1IiwiNzU4MzkiLCIyNzc3NzEiLCIyNzc3NzMiLCIzMTA5IiwiMjc3Nzc0IiwiMTk2OTI2IiwiMTk2NjY0IiwiMTk2NjY3IiwiMTk2ODgxIiwiMzEwMSIsIjMxMDIiLCIzMTAzIiwiMzEwNCIsIjgzNTMiLCIxMDMzMSIsIjY2OTgiLCIxMjI4NDciLCIxMTA3NiIsIjE2NDQ1IiwiMTIzOTg1IiwiMjM1MzkiLCIxMDM0MzMiLCIxMDgxNSIsIjEzMjg5IiwiMjU0NzMzIiwiNjYyOTQiLCIxNzc0NyIsIjc4NjUwIiwiMTAwMDQwIiwiMTkyMjU1IiwiMjA5MzM2IiwiMjcyNjU1IiwiMzIyNjQ4IiwiMjE3NjQ4IiwiNTgzNiIsIjY1MDYiLCIyMjMxMyIsIjE5MzY1IiwiMTkxODUiLCIxOTQwOCIsIjIzNDI3IiwiMzEyOTMiLCIzMjM4MyIsIjYzNTQyIiwiMzM2MjYiLCIzMzYyNyIsIjYxNjE1IiwiMjAzNyIsIjcxMzIiLCI5OTg0IiwiMjAzOSIsIjMxNzAiLCIzMTcyIiwiMzE3MyIsIjE5OTE0IiwiNzkzNzciLCI4NzQiLCIzOTQ1NiIsIjE1MDY2NiIsIjE5NTY5IiwiMTk1NzAiLCIxOTU3MSIsIjY1OTAxIiwiNzg5IiwiODkyIiwiOTI2IiwiNzU2IiwiODA3IiwiODgwIiwiODkxIiwiMzEyMDIzIiwiMTY3ODQ4IiwiMTQ0MiIsIjI4NDI1OSIsIjI4NDI1MSIsIjU1MDIiLCIzMTAzNjkiLCIxNTM3ODEiLCIyMjk4IiwiMjEzNTc4IiwiMjY2MCIsIjI3IiwiNDkiLCI5MSIsIjIwNiIsIjMyODkiLCIxMjAzMjYiLCI1MzE0IiwiMTU3OSIsIjI1ODI0MiIsIjI3Mjk0NCIsIjMzODkzIiwiMjc2NTc3IiwiMzI5MSIsIjM2NzQzIiwiOTI1NDkiLCIxMjIwMjUiLCIyNzU3NjIiLCIxODcxOCIsIjI3MjY0OCIsIjI3MjY0OSIsIjQ0NTkiLCIyNzY1NzUiLCIyNzI5MzEiLCIyNzI5MzQiLCIyNzI5MzUiLCIyNzY1NjUiLCIyNzY1NzYiLCIyNzU0NjgiLCIyOTI4NyIsIjI3MjM1MSIsIjI3NjU3OSIsIjEzODIzIiwiMTM5MjgiLCI2ODYzIiwiMjc1NzA1IiwiMjcyOTQzIiwiMjc2NTc4IiwiMjc1NzY0IiwiMjcyMzUyIiwiMjcyMzQ0IiwiMjcxMzMxIiwiMjc2MjkzIiwiMjc2MjkyIiwiMjcxMjYzIiwiMjcxMzI5IiwiMzAwNyIsIjMwNTciLCIyNzI5OTIiLCI1MzcxIiwiODMzMSIsIjgzMzIiLCI4MzQyIiwiMjcxODMxIiwiMjcyMjY3IiwiMjcxNzU1IiwiMjcyMzAyIiwiMjc2Mjk4IiwiMjcyMzU1IiwiNjUyOTUiLCIyNzIzNTMiLCIyNzI5NjgiLCI2Mzg5NyIsIjM0ODg2IiwiNjM4MTkiLCIyNzI5NjUiLCIyNzEzMjYiLCIyNzQ1MDQiLCIyNzQ1MDUiLCIyNzY1NDgiLCIyNzY1NDYiLCIzNDg0NyIsIjI3NjU1NiIsIjI3MjYzMyIsIjI3MjYzNCIsIjI3MjYzNSIsIjI3MzI0OSIsIjI3Mjk5MyIsIjI3MjY0NSIsIjI3NjI3MyIsIjI3MzIyMSIsIjI3MzIyMiIsIjI3MzExMiIsIjI3MzI1MCIsIjI3MjY0NCIsIjI3NjIzNiIsIjI3MzcxNCIsIjI3MjY0MyIsIjI3NzQyNyIsIjI3NzQyNiIsIjI3NzQyNSIsIjI3NzQyNCIsIjI3NzQyMyIsIjI3MzE1OCIsIjI3MzE1OSIsIjI3NjI5NyIsIjI3NTQzIiwiMjczNzE5IiwiMjczMzkwIiwiMjczMzg3IiwiMjczNTk0IiwiMjczNzA1IiwiMjczNzE2IiwiMjczMjU3IiwiMjczMjU4IiwiMjczNzI0IiwiMjczNzIxIiwiMjczNzIwIiwiMjc2MDI1IiwiMjczNzEyIiwiNDYzIiwiNjgzNiIsIjgzNjkiLCIxNDEwNiIsIjE0MTA3IiwiMTQxMTAiLCIxNDExMSIsIjE0MTEyIiwiMjc2MDI2IiwiMjc1NzcyIiwiMjc1NzcxIiwiMjc1MjkwIiwiMjc1MzA0IiwiMjc2MDI0IiwiMjc2MDIzIiwiMTQ4MiIsIjE0ODMiLCIxNDg0IiwiMTQ4NSIsIjE0ODYiLCIxNDg3IiwiMjkwMCIsIjc3NjgzIiwiMjc2MDIwIiwiMjc0NTA3IiwiMjc0NTA2IiwiMjc1Mjk1IiwiMjc1Mjg2IiwiMjcxMzU0IiwiNTI0MiIsIjUyNDUiLCI1MjQ2IiwiMjc1MzAzIiwiMjcxNTMiLCIyNzEzNDciLCIyNzU0MzEiLCIyNzU0MjkiLCIyNzEzNTUiLCIyNzEzNTAiLCIyNzU0MjYiLCIyNzUyMDMiLCIyNzU0NTYiLCIyNzU0NjUiLCIyNzU0NjQiLCIyNzMxOTgiLCIyNzU0NjMiLCIyOTIyNzIiLCI4MDU0IiwiMjczMTk2IiwiMjkwOTM1IiwiMzI4Nzk4IiwiMjkyNTYzIiwiMjkwOTEzIiwiMjkwOTE2IiwiMjkxNTEyIiwiMjg5NTg1IiwiMjg5NTg2IiwiMjkyNTY1IiwiMjkxNTExIiwiMjkxMjIxIiwiMjkxMjIyIiwiMjkyNTYwIiwiMjkyNTYyIiwiMjkxNTEwIiwiMjkyNTYxIiwiMjkxNTI2IiwiMjkxNTA4IiwiMjkxNTIwIiwiMjkxMTYyIiwiMjkxMTYzIiwiMjkxMTY0IiwiMTI0NjAiLCIxMjQ2MSIsIjEyNDYyIiwiMTI0NjMiLCIxMjQ2NCIsIjEyNDY1IiwiMTI0NjYiLCIxMjQ2NyIsIjEyNDY4IiwiMTI0NjkiLCIyOTA5NTciLCIyOTA5NTgiLCIyOTIyNzUiLCIyOTIyNzYiLCIyOTI1NTYiLCIyOTE1MTkiLCIyOTE1MDkiLCIyOTE5OTUiLCIyOTI1NjQiLCIyOTI1NTciLCIyOTA5NjMiLCIyOTM5NzciLCIyOTI1NTMiLCIyOTI1NTQiLCIyOTE1MTciLCIyOTE1MTgiLCIyOTE5OTYiLCIyOTE5OTciLCIyOTEwNDQiLCIyOTEwNDUiLCIyOTM5NzgiLCI2Nzc3MCIsIjI5MTk5OCIsIjI5MTUyNCIsIjI4OTU5OSIsIjI4OTQyOCIsIjI5MTk5MSIsIjI5MTk5MiIsIjI4OTU5OCIsIjI5MjAwMCIsIjI5MTk5OSIsIjI5MDc4NiIsIjI5MDc4NyIsIjI5Mzk3NiIsIjI4OTYwNCIsIjI4OTU5NiIsIjI4OTU5NyIsIjI4OTQxNyIsIjI4OTQxOCIsIjI4OTQyNCIsIjI4OTYwMiIsIjI4OTYwMyIsIjI1MjE1IiwiMjkwNTA4IiwiMjg5MTQ4IiwiMjg5MTQ5IiwiMjg5MTUwIiwiMjg5MTUxIiwiMjg5MTUyIiwiMjkzOTc0IiwiMjkzOTc1IiwiMjg5NjAwIiwiMjg5NjAxIiwiMjg5NDI2IiwiMjkzOTc5IiwiMjkyMjczIiwiMjkwNTE5IiwiMjkwNTIwIiwiMjkwNTE4IiwiMjkyMjc0IiwiMjkxNTMwIiwiMjkxNTMxIiwiMjkxNTMyIiwiMjg5NDI3IiwiMjkwNzgzIiwiMjkyODcyIiwiMTMxMDQiLCIxMzExNSIsIjEzMTE3IiwiMjkxMDM1IiwiMjkxMDM3IiwiMjkxMDM5IiwiMjkxMDQwIiwiMjkxMDQxIiwiMjkxOTg0IiwiMjkxOTg1IiwiMjkxMDM4IiwiMjkzNzI2IiwiMjkzNzI3IiwiMjkzNzI4IiwiMjkyODY4IiwiMjkyODY0IiwiMjg5NDEwIiwiMjkzNzQzIiwiMjkzNzQ0IiwiMjkwNzgxIiwiMjkwNzgyIiwiMjkzNzM0IiwiMjkzNzM1IiwiMjkyODY3IiwiMjkyMjcwIiwiMzQxMzkiLCIyOTI4NjkiLCIyODk0MTMiLCIyOTM5NjkiLCIyOTM5NzAiLCIyODk0MTIiLCIyOTI4NzMiLCIyODk0MTQiLCIyODk0MDkiLCIyOTIyNjYiLCIyOTMxNTUiLCIyOTMxNTYiLCIyOTIyNjciLCIyOTI4NTkiLCIyOTI4NjAiLCIzNzI4OSIsIjExMjg0Il1fIyRfU0VHSCskJCRhM2QxZTM2ZGI3MzIxNzUzYTJkNTJjMmUyYzI5NmQ1MA==