Хронологічна таблиця

Історія Зугрес

Зугрес «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 1

1929-1943 рр. | Зугрес, Донецька область

Зугрес — місто районного підпорядкування, адміністративно підпорядковане Харцизькій міськраді. Розташоване на річці Кринці (притоці Міусу), за 12 км від залізничної станції Харцизьк. Його перерізає автострада Донецьк — Ворошиловград, Населення — 17 тис. чоловік.

Виникнення Зугреса зв’язане з історією будівництва Зуївської державної районної електростанції. На початку 20-х рр. на тому місці, де тепер височать багатоповерхові будівлі електростанції і міста, розлягався степ.

Розвиток вугільної, металургійної та інших галузей промисловості в роки першої п’ятирічки настійно вимагав потужної енергетичної бази. У червні 1929 року Радянський уряд прийняв рішення про спорудження в Донбасі електростанції потужністю 44 тис. квт. Визначили найбільш придатне місце для будівельного майданчика — поблизу с. Зуївки, вниз за течією річки Кринки.

В листопаді 1929 року сотні юнаків і дівчат прибули в степ, до берегів тихої річечки. Це були будівельники Зуївської електростанції — однієї з найважливіших будов першої п’ятирічки. Вони приїжджали з міст і сіл України, з РРФСР, Білорусії та інших братніх республік. То були сини й дочки шахтарів, металургів, хліборобів.

Серед тих, хто клав перші цеглини у споруди електростанції та будинки робітничого селища, були жителі с. Зуївки Г. Я. Калмиков, Є. О. Квасков, Д. К. Попков, A. І. Кисельов. З Чернігівщини на новобудову приїхав муляр Ф. Л. Шульман, з Харцизька — кочегар паровоза В. О. Полянський, з Старобільська — тесляр B. А. Лисенко, з Ростова — слюсар-інструментальник Г. О. Маковський, з Одеси — досвідчений робітник-котельник С. І. Вельцис, із Штерівки — монтажник Ю. Т. Ярошенко. З Краснодарського краю прибули брати-хлібороби О. Я. та Л. Я. Гладуни. З Донецька та Макіївки послали на будову ініціативних організаторів — С. К. Кузиненка та Л. Р. Меда. Всі ці люди не тільки будували електростанцію, але й після введення її в дію залишились тут працювати.

Станція і нове місто споруджувалися на скелі, яку доводилося метр за метром підривати амоналом. На будівництві не вистачало техніки. Всі роботи виконувалися вручну — лопатами, грабарками.

Під керівництвом досвідчених будівельників з сусідньої Штерівської електростанції почалося зведення стін головного корпусу та бетонної частини греблі. Від залізничних станцій Харцизьк та Орлова Слобода на будівельний майданчик потяглися сотні возів з цементом, вапном, цеглою. Перевозили їх селяни-грабарі, що прибули на будову з своїми возами й кіньми.

Потреба Донбасу в електричній енергії була такою великою, що в грудні 1929 року партія і уряд прийняли рішення про збільшення потужності Зуївської ДРЕС і встановлення на ній трьох турбогенераторів по 50 тис. квт. Разом з тим були скорочені строки будівництва. Радянський уряд поставив завдання здати в експлуатацію першу чергу станції не пізніше 1 березня 1932 року. Рішенням Ради Праці і Оборони СРСР будова була оголошена надударною.

Будівельники мали за короткий строк виконати величезний обсяг робіт, розв’язати багато складних завдань. Силою, яка згуртувала робітників і мобілізувала їх на ударні темпи, була партійна організація. У квітні 1930 року вона складалася лише з 4 комуністів. Але тісно зв’язана з масами парторганізацій швидко поповнювалася кращими виробничниками і на кінець 1931 року вже налічувала у своїх рядах 164 чоловіка.

Комуністи виступили ініціаторами багатьох цінних починань, що сприяли розвиткові трудової активності робітників-будівельників. Липень і серпень 1931 року, коли провадився монтаж першої турбіни, було оголошено місяцями ударної роботи.

На заклик партійної організації сотні робітників відмовилися від вихідних днів. На допомогу будівельникам прийшли інженерно-технічні працівники, лікарі, вчителі, домогосподарки. У вересні 1931 року не вистачало робочої сили для спорудження вугільного складу, водопідвідного та відвідного каналів. Це могло загальмувати темпи всього будівництва. І партійна організація мобілізувала всі сили на ліквідацію вузьких місць. Дійовим починанням була також «загальна комуністична штурмова ніч будови», в якій узяли участь робітники всіх дільниць. Все це дало можливість подолати відставання окремих об’єктів будівництва і своєчасно здати їх в експлуатацію.

На спорудженні ДРЕС і робітничого селища багатьма трудовими ділами прославилася комсомольська організація. В січні 1930 року до неї входило 7 молодих будівельників, а в травні 1931 року в комсомольській організації «Зудресбуду» налічувалося вже 113 юнаків і дівчат. Комсомольці мобілізували молодь на дострокове завершення робіт по спорудженню греблі, розчищенню майданчиків для майбутніх будинків і бараків робітничого селища, доставки будівельних матеріалів. Вони збудували пекарню, їдальню, лазню. Комсомольці поширювали газети, випускали бойові листки, популяризували досвід передовиків будівництва. Душею, організатором трудових справ молоді був її енергійний і ініціативний вожак, секретар комсомольської організації М. Ф. Простотін, який одним з перших прибув на новобудову. Героїчна праця тритисячного колективу зудресбудівців увінчалася перемогою.

31 жовтня 1931 року, о 4-й годині дня, перша турбіна Зуївської ДРЕС дала електричний струм промисловим підприємствам. Трудящі навколишніх шахт і заводів відзначили цей день як велике свято. На електростанції відбувся урочистий мітинг, присвячений пуску ДРЕС. ЦК КП(б) У і нарком важкої промисловості Г. К. Орджонікідзе у привітальних телеграмах палко поздоровили колектив з досягнутими успіхами і закликали розгорнути соціалістичне змагання за завершення будівництва ДРЕС у встановлені урядом строки.

Виконуючи вказівки партійних і радянських органів про прискорення темпів будівельних робіт, окружний комітет КП(б) У в січні 1932 року подав допомогу парторганізації «Зудресбуду», направивши сюди на постійну роботу 37 комуністів і 83 комсомольці. «Головенерго» СРСР відрядило на будову 7 інженерів і техніків.

На всіх дільницях створювалися партійні та комсомольські осередки, які розгорнули масово-політичну роботу серед трудящих, мобілізуючи їх на дострокове завершення основних робіт, зв’язаних з пуском першої черги електростанції на повну проектну потужність. На будівельних майданчиках було організовано 23 ударні бригади, в яких працювало 583 кваліфіковані робітники.

В березні 1932 року всі 3 турбіни потужністю 150 тис. квт почали давати електроенергію промисловому Донбасу. «На монтажі Зуївської електростанції встановлено рекорди, яких не знає жодна країна світу»,— писали у своєму звіті представники англійської фірми «Метрополітен-Віккерс», які брали участь у монтажі обладнання.

Недалеко від станції будувалося робітниче селище, що стало згодом містом енергетиків. Будівельники «Зудресбуду» вже в перші два роки звели 15 кам’яних двоповерхових будинків, 35 утеплених бараків, початкову школу, клуб, три їдальні, фельдшерсько-акушерський пункт на 35 ліжок. В 1932 році на околиці майбутнього міста водночас із спорудженням електростанції почалося будівництво щебеневого заводу. На кінець 1934 року він був зданий в експлуатацію. Протягом 1935—1940 рр. завод збільшив випуск продукції у 2 з лишком рази.

В 1933 році ЗуДРЕС виробила 970 млн. квт-год. електроенергії, що становило 45 проц. усієї енергії, яка надходила на промислові підприємства Донбасу. Вона стала провідною електростанцією вугільного басейну. Але комуністи не заспокоювалися на досягнутому. 31 серпня 1934 року партійний комітет обговорив питання про перехід станції на новий режим роботи і поставив перед колективом робітників та інженерно-технічних працівників завдання досягти ще вищих показників. Широко запроваджували енергетики ЗуДРЕСу стахановські методи праці.

У 1935 році ремонтна бригада майстра турбінного цеху В. Ф. Судейка в рекордно короткий строк — за 5 з половиною днів (замість планових 24) — зробила ревізію турбогенератора потужністю в 50 тис. квт. На інших станціях турбіни такої потужності ревізували звичайно протягом 30—35 днів і в цій роботі брала участь значно більша кількість людей. Вдосконалення технології ревізії турбіни методом застосування обмивки лопатей водою під тиском провадилось під керівництвом досвідченого інженера, члена Комуністичної партії з 1925 року Г. О. Мараліна. Почин бригади В. Ф. Судейка дістав гарячу підтримку в усіх цехах станції.

Колектив робітників та інженерно-технічних працівників котельного цеху розгорнув боротьбу за збільшення строків роботи котлів і скорочення часу їх ремонту.

В результаті виконання взятих зобов’язань тривалість ремонту котлів скоротилася з 25—20 до 12 днів, а строк роботи без ремонту збільшився до 5,5 тис. годин. Парторг вахти, кочегар П. К. Барабаш першим на станції почав обслуговувати два котли замість одного за нормою. Його приклад наслідували інші.

У результаті масового трудового ентузіазму за чотири роки роботи (з 1931 по 1935 рр.) Зуївська електростанція за техніко-економічними показниками вийшла на друге місце в СРСР.

2 лютого 1935 року заводський партійний комітет обговорив заходи по будівництву другої черги електростанції — двох турбогенераторів потужністю в 100 тис. кіловат, а 21 березня 1935 року питання про виконання постанови РНК СРСР щодо будівництва другої черги Зуївської ДРЕС було обговорено на бюро обкому КП(б) У. За його рішенням трест «Доненерго» і Управління будівництвом були зобов’язані укомплектувати «Зудресбуд» кадрами і створити для них необхідні житлово-побутові умови, а також забезпечити будову обладнанням та матеріалами.

Колектив будівельників узяв зобов’язання до 19-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції ввести до ладу діючих четверту турбіну потужністю 50 тис. квт і виконав його. Турбіна була змонтована за 50 днів. На той час це був всесоюзний рекорд.

Проте з введенням в дію четвертої та монтажем п’ятої турбін усе ще не розв’язувалося питання забезпечення промисловості Донбасу електроенергією. 29 грудня 1936 року було прийнято рішення розпочати будівництво третьої черги станції.

Зважаючи на важливість і терміновість виконуваних робіт, було вирішено тимчасово законсервувати спорудження Курахівської ДРЕС, а робітників і матеріально-технічні засоби «Курахівбуду» перевести на «Зудресбуд».

Колективу робітників «Зудресбуду» треба було водночас провадити монтаж п’ятої турбіни і підготовчі роботи по установці першої в Радянському Союзі турбіни потужністю 100 тис. квт. Партійні організації мобілізували колектив будівельників на виконання поставлених завдань. У гуртожитках і на робочих місцях, у клубі і червоних кутках проводилися бесіди, в яких популяризувався досвід передових. На курсах майстрів, у стахановських школах понад 500 робітників підвищували професійно-технічні знання.

Завдання по будівництву другої черги ДРЕС було виконано у встановлені строки. 7 березня 1937 року п’яту турбіну було включено в електромережу і навантажено на повну потужність — 50 тис. кіловат. Після завершення робіт по спорудженню другої черги станції бойовим завданням комуністів, господарників, інженерів, техніків, стахановців, усіх трудівників «Зудресбуду» було оголошено монтаж і пуск турбіни потужністю 100 тис. квт. Краматорський міський комітет партії і парторганізації машинобудівних заводів узяли під контроль виготовлення замовлень для турбіни. З метою прискорення темпів будівництва обком партії запропонував районному комітету КП України об’єднати партійні організації ЗуДРЕСу і «Зудресбуду», мобілізувати всіх комуністів і комсомольців на своєчасне виконання будівельних робіт, розгорнути соціалістичне змагання між бригадами, дільницями, окремими робітниками.

25—26 серпня 1937 року на об’єднаних партійних зборах було створено єдину парторганізацію. Збори закликали комуністів розгорнути масово-політичну роботу на будові, добиватися поліпшення техніко-економічних показників. Переглянувши розстановку комуністів, партійна організація зміцнила всі 9 комплексних бригад, залучила до соціалістичного змагання значну частину робітників. Було підвищено відповідальність інженерно-технічних працівників за виконання виробничих завдань. Будком та будівельне управління ухвалили відзначити переможців у змаганні за дострокове введення в дію шостої турбіни перехідним Червоним прапором. Колектив робітників першої будівельної дільниці виступив ініціатором змагання і закликав усіх будівельників узяти в ньому участь. У змагання включилося 700 робітників. Багато з них домоглося високих показників. Стахановець «Зудресбуду» М. У. Ткаченко виконував норму на 200—225 проц. 17 березня 1938 року він встановив небачений рекорд: заклав 18,3 кубометра каменю у фундамент під турбіну, що становило 332,7 проц. норми.

В липні—серпні 1939 року було завершено роботу по введенню в дію першої в Радянському Союзі і єдиної в Європі турбіни потужністю 100 тис. квт, виготовленої Харківським турбогенераторним заводом. Зуївська ДРЕС стала надійною енергетичною базою соціалістичного Донбасу. За самовіддану працю і успіхи, досягнуті колективом у справі безперебійного постачання електроенергії промисловості Донбасу, Зуївську електростанцію було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Орденів і медалей Союзу РСР удостоєні машиніст котлів М. Т. Івашов, машиністи турбіни С. І. Вельцис, М. О. Добродумов, старший черговий головного щита П. Г. Мічурін, майстер електроцеху М. Ф. Простотін та багато інших робітників ДРЕС.

Разом із зростанням електростанції виросло нове місто з багатоповерховими будинками. Будівельники ДРЕС переходили із землянок і бараків у просторі, світлі квартири. В 1938 році Зугрес — так за назвою електростанції було названо й місто — віднесено до категорії міст районного підпорядкування. В 1940 році в ньому проживало вже близько 8 тис. чоловік. У місті було збудовано 33 двоповерхових і 12 чотириквартирних будинків з усіма комунальними вигодами. Міський житловий фонд становив понад 39 тис. кв. метрів. В центрі Зугреса — т. зв. кам’яному містечку — з’явилися нові вулиці: Леніна, Калініна, Чапаева, Радянська, Комсомольська, Станційна. До початку Великої Вітчизняної війни всі вони були заасфальтовані.

Під керівництвом парторганізацій і міськради, обраної влітку 1938 року, трудящі провели велику роботу по благоустрою міста. Було прокладено 11 км теплофікаційних ліній, 8570 метрів каналізації, 9119 метрів водопроводу, 37 км ліній електроосвітлення. Міський санітарний лікар, один з перших жителів Зугреса, С. П. Кучеренко розробив схему хлоратора для водопроводу. В 1939 році Зугрес був повністю радіофікований.

Енергетики й будівельники подбали про те, щоб у їхньому місті було чисто й красиво. З любов'ю та повагою згадують сьогодні садівника П. І. Скибу, який разом з молоддю на кам’янистому грунті садив і вирощував дерева й чагарники. У Скелевій балці було створено чудовий міський парк.

Неоціненну допомогу громадським організаціям у благоустрої міста подавала жіноча рада, створена на ДРЕСі у 1938 році. Вона стежила за додержанням чистоти у цехах, житлових кварталах, мобілізувала населення на прибирання міста.

Партійні та профспілкові організації «Зудресбуду» піклувалися про будівництво і обладнання лікарняних і дитячих закладів. У 1938 році, крім амбулаторії і фельдшерсько-акушерського пункту, які вже функціонували, побудували поліклініку і аптеку, а в наступному році — міську лікарню на 75 ліжок, а поруч з нею — водолікарню, яку назвали Зугресівським курортом. Для маленьких громадян відкрили дитячий садок і ясла на 120 місць.

Чимало було зроблено в новому соціалістичному місті для підвищення загальноосвітнього й культурного рівня населення. У 1939 році спорудили школу-десятирічку на 600 учнів з актовим і спортивним залами, навчальними кабінетами і їдальнею. Перший випуск відбувся в 1940 році, а в 1941 році атестати про середню освіту тут одержали 76 юнаків і дівчат. Колишні будівельники й монтажники навчалися на курсах техмінімуму, оволодіваючи новою спеціальністю — енергетика. В 1940 році при електростанції було відкрито фабрично-заводське училище та філіал Штерівського енергетичного технікуму.

Своє дозвілля трудящі проводили в міському клубі, де були кінозал на 313 місць і бібліотека. При клубі працювали гуртки художньої самодіяльності. В 1940 році музично-хоровий гурток Зуївської ДРЕС на конкурсі самодіяльних колективів електростанцій країни зайняв друге місце.

Рік у рік кращало місто Зугрес. Зростав культурний рівень його жителів. Учорашні грабарі стали кваліфікованими робітниками, керівниками виробництва. В 1930 році на будову прибув М. Ф. Простотін. Свій трудовий шлях він почав чорноробом, потім працював теслярем, закінчив курси електриків, а в 1938 році був уже майстром цеху.

До роботи на виробництві залучалося багато жінок. У 1939 році на Зуївську електростанцію прийшли працювати понад 100 жінок, з них 59 домогосподарок.

Під час будівництва електростанції і пізніше, коли вона вже була здана в експлуатацію, зростали і набували досвіду її керівні кадри. Так, в 1934 році на ЗуДРЕС приїхав член Комуністичної партії з 1925 року, інженер-електрик С. В. Агафонов. У наступні роки він виріс від чергового інженера до директора станції. Багато років обирали його членом заводського партійного комітету, депутатом Харцизької районної Ради депутатів трудящих, членом бюро райкому КП(б) У.

Коли почалась Велика Вітчизняна війна, в ряди Червоної Армії пішли 157 енергетиків із Зугреса. Майстри зв'язку В. 3. Савченко та К. Г. Науменко брали участь в обороні Донбасу і Москви, били гітлерівців на Кавказі й у Східній Пруссії. Героїчно боролися з фашистами слюсар турбінного цеху А. А. Павленко, електрослюсарі Ф. Т. Лебедев, О. Ф. Савін, П. Д. Добров, інспектор відділу кадрів Є. І. Михєєв і багато інших.

Високі патріотичні почуття проявила молодь міста. Випускники середньої школи І. Артеменко, В. Даниленко, О. Страхов, Г. Паламарчук, Г. Лебідь, І. Маркелов, 0. Ярошевський, М. Прожирко, О. Прихода, М. Горбатов, Ф. Коноваленко разом з директором школи М. І. Ремигою, вчителями І. А. Антосевичем, Н. М. Вайсбергом та М. Н. Корнєвим добровільно пішли на фронт. Всі вони воювали під Ленінградом. Разом з моряками-балтійцями відбивав ворожі атаки Г. Лебідь. Танкіст І. Артеменко довів свою грізну машину від берегів Неви до Берліна. Льотчик І. Маркелов вів бої з фашистськими асами. Багато вихованців Зугресівської школи загинуло на фронті. Пам'ять про їх героїчні подвиги свято зберігають жителі Зугреса.

В середній школі Зугреса вчився Герой Радянського Союзу, льотчик Є. А. Алехнович, який загинув у квітні 1944 року в боях за визволення Польщі від німецько-фашистських загарбників. У місті енергетиків споруджено пам'ятник герою.

Жителі Зугреса кували перемогу над ворогом і на трудовому фронті. Незважаючи на безперервні бомбардування, трудівники ДРЕС без перебоїв постачали електроенергію шахтам і заводам Донбасу. Коли ж під натиском ворога нашим військам довелося відходити з Донбасу, колектив станції доклав усіх зусиль, щоб демонтувати і вивезти в тил основне устаткування. Для організації робіт по евакуації у Донбас прибув заступник наркома електростанцій Д. Г. Жимерин. Робітники, інженери й техніки вдень і вночі демонтували агрегати, вантажили цінне обладнання в ешелони. Було вивезено 121 вагон з майном станції. Трудящі міста допомагали Червоній Армії зводити оборонні споруди, злітно-посадочні майданчики для літаків, посилили протиповітряну оборону електростанції. В серпні—вересні 1941 року на будівництво укріплень щодня виходило близько тисячі робітників, жінок, підлітків. Велике піклування виявляли зугресівці про поранених воїнів. Кращі приміщення відводилися під госпіталі.

Після залишення нашими військами м. Сталіно, головний удар танкової групи гітлерівців був спрямований вздовж шосе Макіївка—Чистякове. 18-а армія під командуванням генерал-майора В. Я. Колпакчі дістала завдання будь-що утримати Зугрес хоча б дві доби, щоб дати військам можливість перегрупуватися. Оборону Зугреса було покладено на кавалерійську дивізію під командуванням генерал-майора Н. Я. Кириченкд.. Три дні радянські воїни відбивали натиск німецько-фашистських загарбників на підступах, до міста. Наказ командування було виконано.

Особливо героїчно боролася з ворогом артилерійська батарея 152-х міліметрових гармат старшого лейтенанта А. Колосова. Всі ці дні радянським воїнам всім, чим могли, допомагали жителі, які ще залишалися в місті. Тільки після того, як підійшло підкріплення ворожим військам, радянські частини за наказом командування залишили Зугрес.

Коли колона гітлерівців входила в місто, по ній несподівано було зроблено кілька гарматних пострілів. Це комсомольці-старшокласники зугресівської і сусідніх шкіл М. Осипов, Григорій і Петро Ракитови, М. Забродченко та К. Корнієнко, які знайшли 45-міліметрову гармату і снаряди до неї, приготували окупантам «гарячу» зустріч. Гітлерівці знайшли сміливців, схопили і всіх розстріляли.

Встановлюючи т. зв. новий порядок у місті, фашисти почали масові арешти і розстріли його жителів. Поранених радянських воїнів вони перевели з міської лікарні в барак. А через кілька днів гітлерівці заявили, що серед них є хворі на тиф, і під цим приводом облили барак бензином і підпалили. Тих, хто, намагаючись врятуватись, вистрибував у вікна, розстрілювали з автоматів. Тільки одному з поранених вдалося вціліти. Його переховували до приходу радянських військ сім’ї Ф. X. Федорусь та О. М. Черних. Два будинки по вулиці Калініна (№ 8 і № 10) окупанти огородили колючим дротом і перетворили на тюрму. У дворі розстрілювали заарештованих. Закатованих у гестапо людей вивозили в кар’єри щебеневого заводу.

На території міста фашисти влаштували табір для військовополонених. В ньому перебувало понад 8 тис. чоловік. З них близько 5 тис. загинуло. В серпні 1943 року, під час відступу, гітлерівці вивели військовополонених з бараків і погнали на Макіївку. 68 чоловік розстріляли по дорозі. Хворих окупанти замкнули у бараках і спалили. Так загинуло, близько тисячі; солдатів і командирів Червоної Армії.

За час окупації від катувань, голоду й холоду загинуло 1230 мирних жителів міста. Фашистським властям були розстріляні комуністи А. Т. Дідковський, А. Ю..Страшной, і’А. ІЬЯхяїненко, П. І. Савін, Г. Н. Алещенко, безпартійний В. П. Артамонов, комсомольці В. К. Єремін, Р. Ю. Хауля з матір’ю та багато інших. Сім я Вишневецьких з п’яти чоловік була знищена повністю. Фашисти вбивали і малих дітей.

У важкі роки гітлерівської окупації патріоти Зугреса не припиняли боротьби. З перших днів у місті діяла група підпільників, яка пізніше об’єдналася з партизанським загоном «За Батьківщину». Командиром був М. К. Шелудько (згодом, уже після визволення Донбасу, він загинув на фронті). У групі налічувалось 14 чоловік. Підпільники й партизани поширювали серед населення листівки, повідомлення Радінформбюро (їх приймали за допомогою саморобного радіоприймача), перерізали телефонні проводи, знищували машини з боєприпасами, мінували шляхи, підривали залізничне полотно. Одного разу вони демонстрували в кінотеатрі фільм «Яків Свердлов». Поки гітлерівці з’ясовували, чому зібралося так багато глядачів, партизан-кіномеханік вже зник з міста.

Активно боровся проти ворога підпільно-диверсійний загін «За Батьківщину», яким командував І. П. Дунаев. У Зугресі, Харцизьку і Чистяковому партизани підірвали 4 мости, 3 склади, вивели з ладу 50 паровозів і 30 вагонів, систематично переривали залізничне сполучення і телеграфний зв’язок. Організуючи через свої підривні групи диверсії і масовий саботаж, командування загоном паралізувало всі спроби окупантів відновити роботу Зуївської електростанції та інших підприємств.

Джерело: «Історії міст і сіл Української РСР». 1970 р.
Автор: І. М. Маркелов, П. О. Сидоренко

Оцінка: 0

Історія міста Зугрес:
Зугрес «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
Історія найближчих населених пунктів:
Шахтарськ «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
Іловайськ «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 1
Іловайськ «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
Харцизьк «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 3
Харцизьк «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 1
Нижня Кринка «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
Благодатне «Історії міст і сіл Української РСР»
WyIyODk0MTAiLCIyOTM3MjYiLCIyOTM3MjciLCIyOTM3MjgiLCIyOTM3NDMiLCIyOTM3NDQiLCIyOTE5ODQiLCIyOTE5ODUiLCIyOTM5NjkiLCIyOTM5NzAiLCIyODk0MTIiLCIyODk0MTMiLCIyOTE1MzAiLCIyOTE1MzEiLCIyOTE1MzIiLCIyOTEwMzUiLCIyOTEwMzciLCIyOTMxNTUiLCIyOTMxNTYiLCIyODk0MTQiLCIyODk0MDkiLCIyOTI4NjgiLCIyOTM5NzkiLCIyOTM5NzQiLCIyOTM5NzUiLCIyOTEwMzgiLCIyOTI4NjQiLCIyODkxNDgiLCIyODkxNDkiLCIyODkxNTAiLCIyODkxNTEiLCIyODkxNTIiLCIyOTI4NTkiLCIyOTI4NjAiLCIyOTA1MTkiLCIyOTA1MjAiLCIyOTA1MTgiLCIyOTA3ODEiLCIyOTA3ODIiLCIyOTI4NjciLCIyOTM5NzYiLCIyODk0MjciLCIyOTA3ODMiLCIyODk2MDMiLCIyOTIwMDAiLCIyOTA3ODYiLCIyOTA3ODciLCIyODk2MDAiLCIyOTE5OTkiLCIyOTM5NzgiLCI2Nzc3MCIsIjI5MTk5OCIsIjI5MTk5MSIsIjI5MTk5MiIsIjI4OTYwMiIsIjI5Mzk3NyIsIjI5Mjg3MyIsIjI5MjU1MyIsIjI5MjU1NCIsIjI4OTYwNCIsIjI4OTQxNyIsIjI4OTQxOCIsIjI5MjU1NyIsIjI4OTQyNiIsIjM0MTM5IiwiMjkyODY5IiwiMjkxMDQ0IiwiMjkxMDQ1IiwiMjg5NDI4IiwiMjkxOTk3IiwiMjkxNTA5IiwiMjkyNTU2IiwiMjg5NTk4IiwiMjkyMjc1IiwiMjkyMjc2IiwiMjg5NTk5IiwiMjkxOTk1IiwiMjg5NTk2IiwiMjg5NTk3IiwiMjkyODcyIiwiMjg5NDI0IiwiMjkxNTA4IiwiMjg5NjAxIiwiMjkwOTYzIiwiMjkxNTEwIiwiMjkxOTk2IiwiMjkxMjIxIiwiMjkxMjIyIiwiMjkwOTU3IiwiMjkwOTU4IiwiMjkxNTExIiwiMjkxMTYyIiwiMjkxMTYzIiwiMjkxMTY0IiwiMjkxNTEyIiwiMjkyMjY2IiwiMjkwOTEzIiwiMjkwOTE2IiwiMjkyNTYxIiwiMTI0NjAiLCIxMjQ2MSIsIjEyNDYyIiwiMTI0NjMiLCIxMjQ2NCIsIjEyNDY1IiwiMTI0NjYiLCIxMjQ2NyIsIjEyNDY4IiwiMTI0NjkiLCIyOTE1MjQiLCIyOTIyNjciLCIyOTA5MzUiLCIzMjg3OTgiLCIyOTI1NjQiLCIyOTI1NjIiLCIyOTIyNzAiLCIyODk1ODUiLCIyODk1ODYiLCIyOTI1NjUiLCIyOTE1MTciLCIyOTE1MTgiLCIyOTEwMzkiLCIyOTEwNDAiLCIyOTEwNDEiLCIzNzI4OSIsIjExMjg0IiwiMjUyMTUiLCIyOTA1MDgiLCIyNzMxOTYiLCIyOTI1NjMiLCIyOTE1MTkiLCIyOTE1MjYiLCIyOTE1MjAiLCIyOTI1NjAiLCIyOTIyNzIiLCIyOTIyNzMiLCIyNzMxOTgiLCI4MDU0IiwiMjkyMjc0IiwiMjc1NDY0IiwiMjc1NDY1IiwiMjc1MjAzIiwiMjc1NDI2IiwiMjc1NDYzIiwiMjc1NDI5IiwiMjc1NDMxIiwiMjcxMzUwIiwiMjc1NDU2IiwiMjcxMzU1IiwiMjcxMzQ3IiwiMjc1MzAzIiwiMTMxMDQiLCIxMzExNSIsIjEzMTE3IiwiMjcxNTMiLCIyNzUyOTUiLCIyNzUyODYiLCIyNzEzNTQiLCIyNzQ1MDciLCIyNzQ1MDYiLCI3NzY4MyIsIjI3NjAyMCIsIjI3NTI5MCIsIjI3NTMwNCIsIjI3NjAyNCIsIjI3NjAyMyIsIjI3NTc3MiIsIjI3NTc3MSIsIjI3NjAyNiIsIjI3MzcxMiIsIjI3NjAyNSIsIjQ2MyIsIjI3MzcyMSIsIjI3MzcyNCIsIjI3MzcyMCIsIjY4MzYiLCI4MzY5IiwiMjczMjU3IiwiMjczMjU4IiwiNTI0MiIsIjUyNDUiLCI1MjQ2IiwiMjczNzE2IiwiMTQxMDYiLCIxNDEwNyIsIjE0MTEwIiwiMTQxMTEiLCIxNDExMiIsIjI3MzU5NCIsIjI3MzcwNSIsIjI3MzcxOSIsIjI3MzM5MCIsIjI3MzM4NyIsIjI3MjY0MyIsIjI3MzcxNCIsIjI3NzQyNyIsIjI3NzQyNiIsIjI3NzQyNSIsIjI3NzQyNCIsIjI3NzQyMyIsIjI3MjY0NCIsIjI3NjIzNiIsIjI3MzExMiIsIjI3NTQzIiwiMjcyNjQ1IiwiMjcyOTkzIiwiMjc2Mjk3IiwiMTQ4MiIsIjE0ODMiLCIxNDg0IiwiMTQ4NSIsIjE0ODYiLCIxNDg3IiwiMjkwMCIsIjI3NjI3MyIsIjI3MzE1OCIsIjI3MzE1OSIsIjI3MjYzMyIsIjI3MjYzNCIsIjI3MjYzNSIsIjI3NjU1NiIsIjI3NjU0OCIsIjI3NjU0NiIsIjI3MzI1MCIsIjI3Mjk2NSIsIjI3Mjk2OCIsIjI3MjM1MyIsIjI3MjM1NSIsIjI3MzIyMSIsIjI3MzIyMiIsIjI3NjI5OCIsIjI3MTc1NSIsIjI3MjMwMiIsIjI3MTgzMSIsIjI3MjI2NyIsIjI3Mjk5MiIsIjI3MzI0OSIsIjI3MjM1MiIsIjI3NDUwNCIsIjI3NDUwNSIsIjUzNzEiLCI4MzMxIiwiODMzMiIsIjgzNDIiLCIyNzIzNDQiLCIzMDA3IiwiMzA1NyIsIjI3MTMyNiIsIjI3NTc2NCIsIjI3NjI5MyIsIjI3NjI5MiIsIjY4NjMiLCIyNzU3MDUiLCIyNzIzNTEiLCIyNzU0NjgiLCIyNzEyNjMiLCIyNzEzMzEiLCIyNzEzMjkiLCIzNDg0NyIsIjI3NTc2MiIsIjI3MjY0OCIsIjI3MjY0OSIsIjI3NjU3OCIsIjI3Mjk0MyIsIjI5Mjg3IiwiMjcyOTMxIiwiMjcyOTM0IiwiMjcyOTM1IiwiNjUyOTUiLCIyNzY1NjUiLCIyNzY1NzkiLCIyNzY1NzUiLCIzMjkxIiwiMjc2NTc2IiwiMzM4OTMiLCIyNzY1NzciLCIyNTgyNDIiLCIyNzI5NDQiLCIxODcxOCIsIjM0ODg2IiwiNjM4MTkiLCIyNyIsIjQ5IiwiOTEiLCIyMDYiLCIzMjg5IiwiNTMxNCIsIjMxMDM2OSIsIjU1MDIiLCI2Mzg5NyIsIjI4NDI1MSIsIjI4NDI1OSIsIjE1NzkiLCI0NDU5IiwiMTY3ODQ4IiwiMTUzNzgxIiwiMzEyMDIzIiwiMjY2MCIsIjEzODIzIiwiMTM5MjgiLCIzNjc0MyIsIjkyNTQ5IiwiMTIyMDI1IiwiNzg5IiwiODkyIiwiOTI2IiwiMjEzNTc4IiwiNzU2IiwiODA3IiwiODgwIiwiODkxIiwiNzkzNzciLCIzOTQ1NiIsIjEyMDMyNiIsIjg3NCIsIjE1MDY2NiIsIjE5NTY5IiwiMTk1NzAiLCIxOTU3MSIsIjE0NDIiLCIyMjk4IiwiNjU5MDEiLCIyMDM5IiwiMzE3MCIsIjMxNzIiLCIzMTczIiwiMTk5MTQiLCI2MTYxNSIsIjk5ODQiLCIyMDM3IiwiNzEzMiIsIjMzNjI2IiwiMzM2MjciLCI2MzU0MiIsIjMxMjkzIiwiMzIzODMiLCIyMzQyNyIsIjE5MTg1IiwiMTk0MDgiLCIxOTM2NSIsIjU4MzYiLCI2NTA2IiwiMjIzMTMiLCI2NjI5NCIsIjE3NzQ3IiwiNzg2NTAiLCIxMDAwNDAiLCIxOTIyNTUiLCIyMDkzMzYiLCIyNzI2NTUiLCIzMjI2NDgiLCIzNTI1ODkiLCIyNTQ3MzMiLCIyMTc2NDgiLCIxMDM0MzMiLCI2Njk4IiwiMTEwNzYiLCIzMTAxIiwiMzEwMiIsIjMxMDMiLCIzMTA0IiwiMTIzOTg1IiwiMzEwOSIsIjEwODE1IiwiMTMyODkiLCIyNzc3NzQiLCI3NTgzOSIsIjI3Nzc3MSIsIjI3Nzc3MyIsIjIzNTM5IiwiMzI4NSIsIjI3Nzc3NSIsIjI3Nzc2OSIsIjI3Nzc2OCIsIjI3Nzc3MiIsIjEyMjg0NyIsIjI4NDIwMSIsIjI4MzQ5MyIsIjI4MzQ5NCIsIjI3Nzc3OCIsIjI4NDIwMCIsIjI4NjA5NiIsIjI4NjA5NSIsIjk4OCIsIjI4NDIwMiIsIjI4NTQxMSIsIjI4NDIwMyIsIjI4NjA5OSIsIjI3Nzc3OSIsIjE2NDQ1IiwiMTQ2MyIsIjEyMjI4OSIsIjEyMjMwNSIsIjEyMjMwNiIsIjI3Nzc4MyIsIjI3Nzc3NyIsIjI4NTc1OSIsIjI3Nzc3NiIsIjI4NjA5NyIsIjI4NDIwNCIsIjI4NTM3MyIsIjI3Nzc4MCIsIjI4NDE5OSIsIjI4NjEwMiIsIjI3Nzc4MiIsIjI4Nzk1MyIsIjI3Nzc4MSIsIjI4NjEwMSIsIjI4MjQ0OSIsIjI4NDM5NiIsIjI4NjA5OCIsIjI4NDM5OCIsIjI4NDM5MyIsIjI4NjEwMyIsIjI4NDM5OSIsIjI4MjQ0NSIsIjI4MjQ0NCIsIjI4NTQxMCIsIjI3OTU3MCIsIjI3OTU2OSIsIjI4NDM5NyIsIjI4MjQ0OCIsIjI4Nzk0NCIsIjI4Nzk0NSIsIjI4NTc1MiIsIjI4Nzk1NCIsIjI4Nzk0OSIsIjI4MjQ1MCIsIjIzMjY5IiwiMjMyNzAiLCIyMzI3MSIsIjIzMjczIiwiMjg4NjE4IiwiMjgyNDQ2IiwiMjg3OTQ3IiwiNjY0OSIsIjMxNTMyIiwiMjg0NTI3IiwiMjc5NTY0IiwiMjc5NTYzIiwiMjg3OTQ4IiwiMTMzODYiLCIyODI0NDciLCIyODQ4OTMiLCIyODQ4OTUiLCI4NDIyIiwiODQyNCIsIjI4NDUyOSIsIjI4NDg4NSIsIjExNzM5IiwiMjc3NTM0IiwiMjc3NTMzIiwiMjc3NTMyIiwiMjc3NTMxIiwiMjc3NTMwIiwiMjg1NzU0IiwiMjg4NDQ3IiwiMjg0NTI1IiwiMjAzMDU4IiwiMjg0NTI4IiwiMjg1NzU2IiwiMjg3OTQ2IiwiMjg0ODY3IiwiMTIzOTQ4IiwiMTIzOTQ5IiwiMTIzOTUxIiwiMTIzOTUyIiwiMjg4NTkwIiwiMjg4OTA0IiwiMTI3MzIiLCIyODU1MjEiLCIyODU3NTMiLCIyODU3NTEiLCIyODg1ODIiLCIyNzk1NTIiLCIyNzg2MjQiLCIyODgzMjgiLCIyODgzMjkiLCIyODgzMzAiLCIyODQ1MjYiLCIyODQ4OTAiLCIyODg1ODYiLCIyNzg2MzMiLCIyODc5NTEiLCIyODg1ODciLCIyNzgzODIiLCIyNzgzODEiLCIyNzk1MDEiLCIyODg4OTciLCIyODc5NTYiLCIyNzg2MzEiLCIyNzg2MjMiLCIyNzg2MjIiLCIyODQ4NjAiLCIyNzg2MjYiLCIyNzgzNzciLCIyNzgzNzYiLCIyODg1ODUiLCIyODQ4ODEiLCIyODQ4ODMiLCIyNzg2MzUiLCIyNzg2MjgiLCIyODc5MjMiLCI5MzM1IiwiMjc4NjMwIiwiMjg4OTExIiwiMjg3OTEzIiwiMjg4OTEzIiwiMjc5NTQ5IiwiMjc5MjM3IiwiMjc5MjM4IiwiMjg2NjkxIiwiMjg2NjkyIiwiMjg3OTIyIiwiMjg4NTk3IiwiMjg4OTEwIiwiMjg3OTI0IiwiMjg2NzAzIiwiMjg2NzA0IiwiMjg4OTAxIiwiMjg4OTA2IiwiMjg3OTI5IiwiMjc3NTQxIiwiMjc3NTQwIiwiMjg2Njk1IiwiMjg4ODcxIiwiMjg4ODcyIiwiMjg3OTI2IiwiMjg2Njk3IiwiMjg0ODM4IiwiMjg3OTIxIiwiMjg3ODk2IiwiMjg4OTEyIiwiMjg3OTE4IiwiMjc5NDkyIiwiMjg4OTA5IiwiMjg2Njk2IiwiMjc5NTU0IiwiMjg2Njk0IiwiMjg3OTI1IiwiMjg0ODM5IiwiMjg3OTMwIiwiMjg2Njc3IiwiMjg2Njc4IiwiMjg0NzIwIiwiMjg4OTA4IiwiMjg0ODQyIiwiMjg3OTE5IiwiMjg3OTIwIiwiODM1MyIsIjEwMzMxIiwiMjg4MzI1IiwiMjg4Mjk4IiwiMjg4NjExIiwiMjg4NjEyIiwiMjg4NjE1IiwiMjg4NjE2IiwiMjg4MzIyIiwiMjg4MzIzIiwiMjg4NjE0IiwiMjg4NjE3IiwiMjg4MzI0IiwiMTk2OTI2IiwiMTk2NjY0IiwiMTk2NjY3IiwiMTk2ODgxIiwiMjg4MzE5IiwiMjg4MzIxIiwiMjg4MzAyIl1fIyRfU0VHSCskJCRhYjUwZGQ1ZjVmMjc3NmQ0MzkzMDAxYjM4YjFiODBkYw==