Хронологічна таблиця

Історія Зугрес

Зугрес «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2

1943-1970 рр. | Зугрес, Донецька область

Партизани і жителі міста подали неоціненну допомогу частинам Червоної Армії, які визволяли Зугрес. Вони встановили зв’язок з наступаючими радянськими військами, розвідали лінію оборони ворога, шляхи його відходу, місця найбільшого зосередження фашистських гармат, танків, розташування штабів, складів, і всі ці дані передали командуванню Червоної Армії. Загін, який налічував уже 80 бійців, з 30 серпня по 1 вересня 1943 року разом з частинами Червоної Армії брав участь у боях за визволення рідного міста.

Гітлерівці чинили впертий опір. Але коли одній з наступаючих радянських частин вдалося прорватися в селище Зуївку і тим самим створити загрозу флангового удару по фашистах, які оборонялися в Зугресі, вони змушені були спішно відходити. З вересня м. Зугрес було визволено від окупантів. Першим у місто ввійшов 148-й гвардійський стрілецький полк 50-ї гвардійської дивізії під командуванням підполковника Г. М. Кухалейшвілі.

При відступі гітлерівці підпалили головний корпус електростанції, а під димососами й вентиляторами заклали 20 тонн вибухівки. Ризикуючи життям, жителі міста два дні під кулеметним і артилерійським вогнем боролися з пожежою. Сапери успішно розмінували електростанцію. Але фашистські загарбники все ж зруйнували будівлі котельного, турбінного і паливно-транспортного цехів. Було виведено з ладу підстанцію, розподільчий пристрій, кабельну сітку. Збитки, завдані гітлерівцями Зуївській ДРЕС, становили 135 млн. карбованців.

Великих руйнувань зазнало й місто. Гітлерівці спалили школу-десятирічку, лікарню, водолікарню, знищили 41 900 кв. метрів промислових і 64 579 кв. метрів комунальних будівель. Зугресівцям довелося заново відбудовувати промислові підприємства, житлові будинки, комунальне господарство, культурно-освітні заклади.

Відбудова Зуївської ДРЕС була трудовим подвигом робітничого класу всього Донбасу. Під час фашистської окупації німецька фірма «АЕГ» протягом майже двох років намагалася відбудувати електростанцію. Фашистське командування прислало сюди на роботу 8 тис. військовополонених. Але окупантам не вдалося навіть звести фундамент турбогенератора на рівень землі. Вони так і не змогли одержати хоча б одну квт-год. електроенергії. Зугресівці самовіддано працювали, прагнучи відбудувати електростанцію в найстисліші строки. Вже наступного дня після визволення міста 197 робітників, інженерів і техніків, які повернулися з евакуації, разом із старими кадровими робітниками, домогосподарками, юнаками й дівчатами приступили до роботи. Харцизький райком КП(б) У мобілізував їм на допомогу колгоспників сусідніх сіл. На 20 вересня 1943 року у відбудові брало участь 2 тис. чоловік, у т. ч. учні ремісничих училищ Москви, Іваново, Іжевська і робітники та колгоспники Харцизька, Кутейникового, Амвросіївки. В них було лише 3 автомашини, З трактори, 19 коней і 60 вагонів устаткування, яке гітлерівці не встигли вивезти до Німеччини.

Колективу Зуївської ДРЕС поставили завдання до кінця 1943 року ввести в дію одну турбіну потужністю в 50 тис. квт. Управління системи «Донбасенерго» перевело в Зугрес кілька сот робітників з Курахівської ДРЕС. Зуївська ДРЕС швидко піднімалася з руїн. Робітники працювали по-фронтовому, вдень і вночі. Відновила роботу ремонтна майстерня при котельному цеху. За короткий строк було змонтовано трансформатор на 7500 квт. Для забезпечення станції та міста будівельними матеріалами створили цех по виготовленню залізобетонних виробів і шлакоблоків. З Курахівської ДРЕС перевезли 100-тонний кран. Котельники, монтажники, слюсарі працювали по 2 зміни. Досвідчені майстри цілодобово залишалися на робочих місцях, навчаючи нове поповнення. В результаті наполегливої праці 20 листопада 1943 року було завершено відбудову першого котла. Незважаючи на величезні труднощі, нестачу потрібних матеріалів, відсутність підсобних цехів і підприємств, робітники, інженери й техніки відбудовували електростанцію небаченими темпами. Особливо швидко здійснювався монтаж турбін. Якщо до війни на ці роботи витрачалося два— два з половиною місяці, а в 1942 році в Челябінську турбіну потужністю в 50 тис. квт змонтували за 45 днів, то на відбудові Зуївської ДРЕС першу турбіну такої потужності монтували 34 дні, а наступну — всього 11 днів. Робітники станції не тільки монтували агрегати. Під керівництвом головного інженера І. Б. Капеляна вони самі виготовляли складні й трудомісткі частини, що вимагали високої точності. Майстер М. А. Єфремов сконструював спеціальний верстат для обточування барабана. Застосування цього верстата, який робітники назвали «єфремовським», сприяло прискоренню ремонту котельного господарства.

Добре працювали будівельники. Бригада Т. П. Михайлової щодня виконувала по 2 норми, штукатури бригади П. Е. Малика — по 4—5 норм. Теслярі бригади П. Г. Івашина навіть не ходили до їдальні, їм приносили їжу на місце роботи.

Широко розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове завершення відбудовних робіт. За ініціативою комуністів і комсомольців створювались комсомольсько-молодіжні бригади. У переджовтневому соціалістичному змаганні взяли участь 102 молодіжні бригади Зугреса. Саме вони й виконували основні будівельні й монтажні роботи. Неоціненну допомогу у відбудові Зуївської ДРЕС подали робітники й інженери Шатурської електростанції ім. В. І. Леніна, Свердловського заводу «Электроаппарат», які направили ешелон з устаткуванням. Робітники «Уралмашу» виготовили ряд деталей для монтажу турбін.

Через 4 місяці після визволення Донбасу — 9 січня 1944 року — перша турбіна Зуївської ДРЕС потужністю 50 тис. квт стала до ладу. Шахти одержали звідси електроенергію для відкачування води із затоплених штреків. Почали працювати металургійні і машинобудівні заводи, що виготовляли цінну продукцію для потреб фронту.

Відбудовуючи електростанцію, трудівники водночас подавали допомогу Червоній Армії. В січні 1944 року вони внесли у фонд оборони 175 тис. крб., за що дістали подяку Державного Комітету Оборони.

29 лютого 1944 року відбулися збори партійно-господарського активу міста, на яких було підбито підсумки відбудови першої черги ДРЕС і визначено завдання на 1944 рік: належало ввести в дію 9 котлів, 2 турбіни по 50 тис. квт кожна. Трудящі 3 ентузіазмом взялися за здійснення цих завдань: з 3 тис. робітників майже 2,5 тис. перевиконували норми виробітку, стали стахановцями.

13 травня 1944 року монтажники здали в експлуатацію другу турбіну. Потужність електростанції зросла до 100 тис. квт. За успішну роботу по відродженню станції колектив енергетиків Зудресу було занесено до Книги трудової слави Донбасу. В 1945 році дали промисловий струм ще 2 турбіни по 50 тис. квт кожна; були відбудовані головний корпус станції; зведено тимчасовий і постійний будинки для основного щита управління.

Виключно велику роботу провели зудресівці під час відбудови і монтажу турбіни потужністю 100 тис. квт. Не вистачало обладнання, досвідчених кадрів. На допомогу енергетикам Зуївської ДРЕС прийшли машинобудівники Донбасу і Харкова, Ленінграда й Уралу. Робітники Харківського турбогенераторного і Новокраматорського машинобудівного заводів, «Уралмашу» і Ленінградського заводу «Электросила» в неробочий час виготовили основні частини турбіни. Партійні органи взяли під контроль відбудовні роботи на Зуївській ДРЕС.

У серпні 1945 року редакція газети «Социалистический Донбасс» надрукувала листівку із закликом до робітників ХТГЗ швидше завершити роботи і відвантажити деталі для Зуївської ДРЕС.

До початку 1946 року основне обладнання для потужної турбіни надійшло на будівельний майданчик. Почалися монтажні роботи. Партійна організація, яка налічувала у своїх рядах 176 комуністів, виступила ініціатором змагання за найскоріше введення турбіни в дію.

Зміцніла на цей час і комсомольська організація Зуївської ДРЕС, яка об'єднала у 20 цехових осередках 453 юнаків і дівчат.

У своїй діяльності партійна організація електростанції спиралася на старих кадрових робітників, колишніх фронтовиків. У 1946 році повернувся в Зугрес і очолив бригаду монтажників демобілізований з Радянської Армії Г. П. Скуратов, який виявив організаторські здібності, зумів згуртувати бригаду. Незабаром він вступив у ряди КПРС. Згодом комуністи обрали його секретарем партійної організації. Активну участь у відродженні ДРЕС брали, колишні фронтовики Д. К. Радченко, М. Ф. Простотін, С. П. Микульчик та інші.

18 червня 1946 року одна з найпотужніших на той час у країні турбіна Зуївської ДРЕС — на 100 тис. квт — була введена в дію і почала працювати на повну силу. Під керівництвом партійної організації енергетики Зуївської ДРЕС нарощували темпи відбудовних робіт, наполегливо боролися за підвищення техніко-економічних показників. 10 березня 1947 року останню турбіну потужністю 50 тис. квт було включено в мережу «Донбасенерго». Отже, за 3 роки будівельники і монтажники ввели в дію всі 6 турбін і 13 котлів Зуївської ДРЕС. Відбудова найбільшої на той час в СРСР і Європі теплової електростанції успішно завершилася.

Якщо електростанція будувалася з участю 20 іноземних фірм, то в період її відродження все обладнання було виготовлене на заводах Москви, Ленінграда, Харкова, Донбасу, Уралу, Таганрога. У грудні 1947 року станція досягла довоєнної потужності.

Будівельникам і монтажникам Зуївської ДРЕС 11 разів присуджували перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони, а в 1947 році він був переданий колективу станції на вічне зберігання.

Водночас із відбудовою електростанції піднімалося з руїн і місто. Щодня на його відбудові працювало близько 1300 чоловік. У грудні 1943 року відбудували водопровід, каналізацію, 2 гуртожитки, їдальню, пекарню, лазню. 1 вересня 1944 року школярі розпочали новий навчальний рік у відбудованому приміщенні семирічної школи.

Поліпшувалися житлові умови трудящих. Швидкими темпами відроджувалися культурно-побутові заклади. Енергетики й будівельники одержали в 1947 році додатково 1800 кв. метрів житлової площі. 1 вересня 1947 року відкрились двері відбудованої школи-десятирічки, в якій було 19 класних кімнат, фізичний кабінет, фізкультурний зал, піонерська кімната. Заново спорудили клуб і водну станцію.

У післявоєнні роки в Зугресі, поряд з відбудовою станції, почалося спорудження ливарно-механічного заводу. В листопаді 1946 року підприємство дало першу продукцію: мостові балки, обладнання для електростанцій. У 1950 році перші поковки випустив ковальський цех. До 33-х роковин Великого Жовтня було здано в експлуатацію ливарний цех. Потім стали до ладу компресорна й киснева станції, зварювально-складальний цех. У 1961 році завод вже працював на повну проектну потужність. Ще в 1947 році завод почав виготовляти роторно-навантажувальні машини.

В наступні роки збільшувався обсяг виробництва, розширювався асортимент продукції заводу. Якщо в 50-х рр. підприємство випускало головним чином телескопічні вишки, автомобільні крани і невеликі роторні екскаватори, то в 1960 році машинобудівники почали випускати великі землерийні машини — роторні екскаватори — продуктивністю 500 кубометрів на годину. В 1959 році завод брав участь у поставках обладнання для металургійного комбінату в Бхілаї (Індія), а в 1961—1964 рр.— експортував телескопічні вишки, баштові крани, металеві ферми. Продукція заводу надходить на Кубу, в Індію, Угорщину, Румунію, Болгарію, ДРВ, Польщу, Монголію, Чехословаччину, ОАР, НДР. Спеціалісти-машинобудівники Зугреса брали участь у будівництві Асуанської греблі, виїжджали за кордон для монтажу радянського обладнання.

Істотні зміни відбулися і на щебеневому заводі. В 1953 році підприємство досягло довоєнної потужності. Протягом 1959—1960 рр. було проведено докорінну реконструкцію дробильного цеху. Це дало змогу збільшити продуктивність агрегатів на 25 проц. У 1964 році на заводі виробили понад 500 тис. кубометрів щебеню.

Одним із наймолодших підприємств Зугреса є ковбасна фабрика, створена в 1951 році. На той час там працювало 25 робітників, і вона виготовляла всього 25 тонн ковбасних виробів на місяць. У 1960 році фабрику реконструювали. Багато виробничих дільниць механізували. До 1964 року кількість робітників зросла до 88 чоловік, виробіток продукції досяг 2400 тонн на рік. Тепер на підприємстві виготовляється близько 100 видів ковбасних виробів.

В авангарді всіх патріотичних починань у Зугресі йдуть 868 комуністів, об’єднаних у 14 первинних партійних організаціях. Під час підготовки до XXI з'їзду КПРС комуністи міста виступили ініціаторами руху за здобуття звання колективів і ударників комуністичної праці. Першим включився у змагання машиніст турбіни Зуївської ДРЕС комуніст М. С. Подколзін. Його приклад наслідувала бригада комуніста М. Т. Шевченка і бригада високовольтних випробувань електричного цеху на чолі з інженером В. Ю. Тимощенком.‘Наприкінці 1959 року цим колективам за безаварійну роботу, економію палива і зразковий порядок на робочих місцях було присвоєно звання бригад комуністичної праці.

До дня 43-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції почесне звання підприємства комуністичної праці було присвоєно колективу щебеневого заводу. Мобілізувавши трудівників на ударні темпи роботи, партійна організація домоглася підвищення продуктивності праці на 13 проц.; за рахунок впровадження раціоналізаторських пропозицій зекономлено 103 тис. карбованців. Трудящі заводу благоустроїли робітниче селище, заасфальтували всі вулиці і тротуари. В 1967 році колектив заводу занесено до Книги почесних будівників комунізму Харцизьким міськкомом КП України.

Велику роботу щодо поширення руху за комуністичну працю проводила партійна організація Зуївського ливарно-механічного заводу. Цехи, дільниці, бригади змагалися за випуск продукції відмінної якості. В 1964 році 118 трудівників завоювали почесне звання ударників комуністичної праці, зокрема — слюсарі Б. І. Паталаха, М. І. Шишкін, С. П. Огнєв; токар О. М. Шалаев; інженери-конструктори А. В. Чернига, О. С. Романенко. Кращу шліфувальницю заводу Г. М. Редько комуністи Донецької області обрали делегатом ХХІІІ з їзду КПРС. За виконання соціалістичних зобов’язань у змаганні за гідну зустріч 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колектив ливарно-механічного заводу нагороджено пам’ятним Червоним прапором Донецького обласного комітету профспілок. З року в рік завод підвищував свої виробничі показники. Тут склався дружний колектив кваліфікованих працівників. Від робітника-електрозварника до директора заводу — такий трудовий шлях пройшов О. М. Поярко; заступником директора по капітальному будівництву став бригадир електромонтерів Е. С. Куликівський, начальником механоскладального цеху — колишній електрослюсар О. В. Бахал, начальником зварювально-складального цеху— колишній учень зуборізальника В. Є. Згода. З часу закладки заводу тут працює сім’я комуніста М. І. Петровського. Сам він слюсар, дружина — технолог, син — зуборізальник. Повернувшись із фронту, прийшов працювати на завод А. А. Павленко з дружиною. За їх прикладом почала працювати на заводі й дочка, яка водночас навчається в інституті.

За виробничими показниками 1969 року Зуївський ливарно-механічний завод визнано одним з кращих підприємств Міністерства енергетики і електрифікації СРСР.

На. честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна трудящі ливарно-механічного заводу прийняли підвищені соціалістичні зобов’язання. До початку 1970 року третина робітників завоювала почесне звання ударника комуністичної праці. 600 робітників достроково завершили п’ятирічку і працюють в рахунок 1971—1973 рр. Серед них токарі В. Г. Левкін, Ю. Ф. Бурков, формувальники С. А. Амелін і А. Ф. Стенюшин, електрозварювальник В. Н. Бабич І весь колектив бригади комуністичної праці слюсарів-складальників І. І. Крохмальова.

Підвищується заробітна плата робітників і службовців. Так, середньомісячний заробіток енергетиків Зуївської ДРЕС у 1967 році становив 103 крб. проти 90 крб. у 1958 році, а робітники ливарно-механічного заводу заробляли в середньому по 127 крб. Зросла купівельна спроможність населення. В 1968 році жителі Зугреса мали 89 власних легкових автомашин, 165 мотоциклів і моторолерів, 2110 телевізорів і радіоприймачів, 590 холодильників, 870 пральних машин. Сума вкладів у ощадні каси міста становила 1 млн. 500 карбованців.

За післявоєнні роки значно поліпшилися житлові умови трудящих міста. Героїчними трудовими зусиллями будівельників, енергетиків, машинобудівників, громадськості Зугреса місто було не тільки відбудовано, а й розширено. Житловий фонд набагато збільшився і в 1970 році становив понад 223 тис. кв. метрів, у З з лишком рази перевищив довоєнний рівень. На кожного жителя припадало в середньому 8,6 кв. метрів житлової площі проти 4,8 кв. метрів в 1940 році. В місті з’явилися нові вулиці: Карла Маркса, Пушкіна, Маяковського, Ленінградська. Виникли робітничі селища поблизу підприємств: Перемога, Південне, Нове Містечко. Територія міста становить тепер 14,7 кв. кілометра.

Великі багатоповерхові будинки виросли на околицях міста. Широкі прямі вулиці ведуть до площі, де споруджено монумент на ознаменування Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Збудовано великий готель, стадіон. За стадіоном — парк, який є улюбленим місцем відпочинку жителів Зугреса. В ньому відкрито літній кінотеатр. Біля парку є водоймище. На його березі впорядковано пляж, створено водну станцію. До послуг трудящих — моторні катери, човни, водні велосипеди.

Благоустрою Зугреса багато уваги приділяє міська Рада депутатів трудящих. Відчутну допомогу в цій справі подає громадськість—квартальні та будинкові комітети, в роботі яких активну участь беруть близько 800 чоловік. Вони виступають організаторами змагання за впорядкування вулиць, дворів, за високу культуру й здоровий побут. Успішно працюють квартальні комітети. Лише за останні 3 роки підприємства за допомогою громадськості побудували і відремонтували понад 8 тис. метрів шляхів і тротуарів. Насаджено 16 тис. декоративних і фруктових дерев. Щорічні асигнування на благоустрій міста становлять 120 тис. карбованців.

У Зугресі добре налагоджено роботу підприємств торгівлі і громадського харчування. Тут є 38 магазинів, 6 їдалень, ресторан, хлібозавод. Населення обслуговують З побутових майстерні.

Партійні, радянські і профспілкові органи постійно дбають про поліпшення медичного обслуговування. Місто має 3 лікарні на 325 ліжок, поліклініку, 2 аптеки. На підприємствах — 5 медичних пунктів. З 435 працівників охорони здоров’я 240 завоювали звання ударника комуністичної праці. Лікарі Г. Є. Дмитрієв, В. В. Смєльський, Л. М. Азаренко, О. П. Горова, Н. І. Ярошевська мають заслужений авторитет у населення. В 1968 році на потреби охорони здоров’я трудящих Зугреса держава асигнувала 640 тис. крб.— у півтора рази більше, ніж у 1959 році. При електростанції і ливарно-механічному заводі побудовано 2 нічних профілакторії, де щороку відпочивають і лікуються понад 1000 чоловік. 500 трудящих одержують путівки в будинки відпочинку й санаторії. Для маленьких громадян міста створено 4 дитячих садки, 2 дитячих комбінати, двоє ясел. В Зугресі тепер працюють 5 шкіл: 2 середні, в яких навчається 2400 учнів, 1 початкова, школа-інтернат на 500 учнів і вечірня школа робітничої молоді. За післявоєнні роки тут здобули середню освіту 1070 юнаків і дівчат. Багато школярів відпочивають улітку в піонерських таборах на мальовничих берегах Сіверського Дінця і Кринки. В учбових закладах працюють кваліфіковані педагоги, які віддають багато сил і енергії навчанню й вихованню молоді. Поважають жителі міста вчителів Г. А. Петренко і 3. Я. Лебідь, нагороджених орденом «Знак Пошани». За час своєї багаторічної педагогічної діяльності вони виховали чимало гідних будівників комунізму.

У зугресівців велике прагнення до знань. Кожний третій молодий робітник ДРЕС вчиться в інституті, технікумі або вечірній школі. Багато жителів міста набувають знання в енергетичному технікумі, створеному в 1944 році. На стаціонарному, вечірньому й заочному відділеннях навчається 1582 чоловіка. Технікум має 13 добре обладнаних лабораторій, 11 навчально-методичних кабінетів, 2 спортивні зали, велику бібліотеку. Студенти живуть у впорядкованих гуртожитках. За 1957—1967 рр. в технікумі підготовлено близько 3 тис. спеціалістів. Його вихованці працюють на багатьох електростанціях і енергетичних системах країни.

З 1940 року функціонує професійно-технічне училище, в якому навчаються майбутні електромонтери, електрозварники, слюсарі-монтажники і слюсар і-сантехніки. До 1968 року училище підготувало близько 5 тис. кваліфікованих робітників. Зуївська ДРЕС стала кузнею кадрів для енергетичних підприємств країни.

У колективі зуївських енергетиків виросла чудова плеяда командирів виробництва: міністр енергетики й електрифікації УРСР К. М. Побігайло, директор Зуївської ДРЕС О. І. Шевердін, директор Старобешівської ДРЕС Ю. Т. Гусєв, заступник міністра енергетики й електрифікації СРСР А. І. Максимов, директор Миронівської ДРЕС П. Р. Сизін, керуючий «Львівенерго» В. Г. Цимбал, директор Лисичанської ТЕЦ — М. Ф. Простотін.

Жителів міста обслуговує широка мережа культурно-освітніх закладів: 2 палаци культури, 3 кінотеатри, дитяча музична школа. З 1958 року в місті працює палац культури енергетиків — один з найкрасивіших у Донбасі. В ньому є кімнати для дошкільнят, для піонерів, читальний і спортивний зали, 2 зали для глядачів. Тут виступають з концертами артисти Москви, Ленінграда, Києва, Донецька та інших міст. У палаці культури організовано гуртки художньої самодіяльності — драматичний, вокально-музичний, а також балетна студія. В їх роботі беруть участь близько 300 чоловік. За успіхи у розвитку художньої самодіяльності палац культури не раз нагороджували почесними грамотами республіканського і обласного комітетів профспілки енергетиків.

Бібліотека палацу культури налічує 85 тис. томів художньої, суспільно-політичної, технічної та іншої літератури. У 1965 році облпрофрада присвоїла їй звання бібліотеки відмінної роботи. Кожний третій житель міста — читач бібліотеки. Населення Зугреса передплачує близько 50 тис. прим, газет і 9 тис. прим, журналів.

Зугрес — місто молодих. Двотисячна комсомольська організація живе вируючим трудовим життям. Молодь виховується на революційних традиціях радянського народу. Комсомольці шефствують над школами, проводять атеїстичну пропаганду серед населення, беруть участь у роботах по благоустрою міста, дбають про додержання громадського порядку. Після ХХІІІ з їзду КПРС 153 кращим виробничникам-комсомольцям були присвоєні звання ударників комуністичної праці. Близько 300 юнаків і дівчат — члени добровільної народної дружини.

Вільний від роботи час молодь міста проводить у палаці спорту, спортивних залах палацу культури енергетиків, на стадіонах і спортмайданчиках. У місті близько 1300 спортсменів, серед них сотні розрядників. Понад 50 кубків, здобутих на обласних і міських змаганнях, прикрашають стенди учбових закладів і промислових підприємств.

Місто Зугрес і тепер будується. До ладу діючих підприємств незабаром ввійде завод металоконструкцій. Житлова площа збільшиться на 18 300 кв. метрів. Збудовано нову школу на 1000 учнів, торговельний комплекс, лікарню на 240 ліжок, нічний профілакторій на ливарно-механічному заводі, пологове відділення при медико-санітарній частині Зуївської ДРЕС. Місто прикрасить будинок громадських організацій. Автодорожний міст з’єднає місто з селищем Заріччя.

Рік у рік дедалі красивішим стає нове соціалістичне місто Зугрес, жителі якого успішно перетворюють в життя велику програму будівництва комунізму, накреслену Комуністичною партією.

Джерело: «Історії міст і сіл Української РСР». 1970 р.
Автор: І. М. Маркелов, П. О. Сидоренко

Оцінка: 0

Історія найближчих населених пунктів:
Шахтарськ «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
Іловайськ «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 1
Іловайськ «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
Харцизьк «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 3
Харцизьк «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 1
Нижня Кринка «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
Благодатне «Історії міст і сіл Української РСР»
WyIyODk0MTAiLCIyOTM3MjYiLCIyOTM3MjciLCIyOTM3MjgiLCIyOTM3NDMiLCIyOTM3NDQiLCIyOTE5ODQiLCIyOTE5ODUiLCIyOTM5NjkiLCIyOTM5NzAiLCIyODk0MTIiLCIyODk0MTMiLCIyOTE1MzAiLCIyOTE1MzEiLCIyOTE1MzIiLCIyOTEwMzUiLCIyOTEwMzciLCIyOTMxNTUiLCIyOTMxNTYiLCIyODk0MTQiLCIyODk0MDkiLCIyOTI4NjgiLCIyOTM5NzkiLCIyOTM5NzQiLCIyOTM5NzUiLCIyOTEwMzgiLCIyOTI4NjQiLCIyODkxNDgiLCIyODkxNDkiLCIyODkxNTAiLCIyODkxNTEiLCIyODkxNTIiLCIyOTI4NTkiLCIyOTI4NjAiLCIyOTA1MTkiLCIyOTA1MjAiLCIyOTA1MTgiLCIyOTA3ODEiLCIyOTA3ODIiLCIyOTI4NjciLCIyOTM5NzYiLCIyODk0MjciLCIyOTA3ODMiLCIyODk2MDMiLCIyOTIwMDAiLCIyOTA3ODYiLCIyOTA3ODciLCIyODk2MDAiLCIyOTE5OTkiLCIyOTM5NzgiLCI2Nzc3MCIsIjI5MTk5OCIsIjI5MTk5MSIsIjI5MTk5MiIsIjI4OTYwMiIsIjI5Mzk3NyIsIjI5Mjg3MyIsIjI5MjU1MyIsIjI5MjU1NCIsIjI4OTYwNCIsIjI4OTQxNyIsIjI4OTQxOCIsIjI5MjU1NyIsIjI4OTQyNiIsIjM0MTM5IiwiMjkyODY5IiwiMjkxMDQ0IiwiMjkxMDQ1IiwiMjg5NDI4IiwiMjkxOTk3IiwiMjkxNTA5IiwiMjkyNTU2IiwiMjg5NTk4IiwiMjkyMjc1IiwiMjkyMjc2IiwiMjg5NTk5IiwiMjkxOTk1IiwiMjg5NTk2IiwiMjg5NTk3IiwiMjkyODcyIiwiMjg5NDI0IiwiMjkxNTA4IiwiMjg5NjAxIiwiMjkwOTYzIiwiMjkxNTEwIiwiMjkxOTk2IiwiMjkxMjIxIiwiMjkxMjIyIiwiMjkwOTU3IiwiMjkwOTU4IiwiMjkxNTExIiwiMjkxMTYyIiwiMjkxMTYzIiwiMjkxMTY0IiwiMjkxNTEyIiwiMjkyMjY2IiwiMjkwOTEzIiwiMjkwOTE2IiwiMjkyNTYxIiwiMTI0NjAiLCIxMjQ2MSIsIjEyNDYyIiwiMTI0NjMiLCIxMjQ2NCIsIjEyNDY1IiwiMTI0NjYiLCIxMjQ2NyIsIjEyNDY4IiwiMTI0NjkiLCIyOTE1MjQiLCIyOTIyNjciLCIyOTA5MzUiLCIzMjg3OTgiLCIyOTI1NjQiLCIyOTI1NjIiLCIyOTIyNzAiLCIyODk1ODUiLCIyODk1ODYiLCIyOTI1NjUiLCIyOTE1MTciLCIyOTE1MTgiLCIyOTEwMzkiLCIyOTEwNDAiLCIyOTEwNDEiLCIzNzI4OSIsIjExMjg0IiwiMjUyMTUiLCIyOTA1MDgiLCIyNzMxOTYiLCIyOTI1NjMiLCIyOTE1MTkiLCIyOTE1MjYiLCIyOTE1MjAiLCIyOTI1NjAiLCIyOTIyNzIiLCIyOTIyNzMiLCIyNzMxOTgiLCI4MDU0IiwiMjkyMjc0IiwiMjc1NDY0IiwiMjc1NDY1IiwiMjc1MjAzIiwiMjc1NDI2IiwiMjc1NDYzIiwiMjc1NDI5IiwiMjc1NDMxIiwiMjcxMzUwIiwiMjc1NDU2IiwiMjcxMzU1IiwiMjcxMzQ3IiwiMjc1MzAzIiwiMTMxMDQiLCIxMzExNSIsIjEzMTE3IiwiMjcxNTMiLCIyNzUyOTUiLCIyNzUyODYiLCIyNzEzNTQiLCIyNzQ1MDciLCIyNzQ1MDYiLCI3NzY4MyIsIjI3NjAyMCIsIjI3NTI5MCIsIjI3NTMwNCIsIjI3NjAyNCIsIjI3NjAyMyIsIjI3NTc3MiIsIjI3NTc3MSIsIjI3NjAyNiIsIjI3MzcxMiIsIjI3NjAyNSIsIjQ2MyIsIjI3MzcyMSIsIjI3MzcyNCIsIjI3MzcyMCIsIjY4MzYiLCI4MzY5IiwiMjczMjU3IiwiMjczMjU4IiwiNTI0MiIsIjUyNDUiLCI1MjQ2IiwiMjczNzE2IiwiMTQxMDYiLCIxNDEwNyIsIjE0MTEwIiwiMTQxMTEiLCIxNDExMiIsIjI3MzU5NCIsIjI3MzcwNSIsIjI3MzcxOSIsIjI3MzM5MCIsIjI3MzM4NyIsIjI3MjY0MyIsIjI3MzcxNCIsIjI3NzQyNyIsIjI3NzQyNiIsIjI3NzQyNSIsIjI3NzQyNCIsIjI3NzQyMyIsIjI3MjY0NCIsIjI3NjIzNiIsIjI3MzExMiIsIjI3NTQzIiwiMjcyNjQ1IiwiMjcyOTkzIiwiMjc2Mjk3IiwiMTQ4MiIsIjE0ODMiLCIxNDg0IiwiMTQ4NSIsIjE0ODYiLCIxNDg3IiwiMjkwMCIsIjI3NjI3MyIsIjI3MzE1OCIsIjI3MzE1OSIsIjI3MjYzMyIsIjI3MjYzNCIsIjI3MjYzNSIsIjI3NjU1NiIsIjI3NjU0OCIsIjI3NjU0NiIsIjI3MzI1MCIsIjI3Mjk2NSIsIjI3Mjk2OCIsIjI3MjM1MyIsIjI3MjM1NSIsIjI3MzIyMSIsIjI3MzIyMiIsIjI3NjI5OCIsIjI3MTc1NSIsIjI3MjMwMiIsIjI3MTgzMSIsIjI3MjI2NyIsIjI3Mjk5MiIsIjI3MzI0OSIsIjI3MjM1MiIsIjI3NDUwNCIsIjI3NDUwNSIsIjUzNzEiLCI4MzMxIiwiODMzMiIsIjgzNDIiLCIyNzIzNDQiLCIzMDA3IiwiMzA1NyIsIjI3MTMyNiIsIjI3NTc2NCIsIjI3NjI5MyIsIjI3NjI5MiIsIjY4NjMiLCIyNzU3MDUiLCIyNzIzNTEiLCIyNzU0NjgiLCIyNzEyNjMiLCIyNzEzMzEiLCIyNzEzMjkiLCIzNDg0NyIsIjI3NTc2MiIsIjI3MjY0OCIsIjI3MjY0OSIsIjI3NjU3OCIsIjI3Mjk0MyIsIjI5Mjg3IiwiMjcyOTMxIiwiMjcyOTM0IiwiMjcyOTM1IiwiNjUyOTUiLCIyNzY1NjUiLCIyNzY1NzkiLCIyNzY1NzUiLCIzMjkxIiwiMjc2NTc2IiwiMzM4OTMiLCIyNzY1NzciLCIyNTgyNDIiLCIyNzI5NDQiLCIxODcxOCIsIjM0ODg2IiwiNjM4MTkiLCIyNyIsIjQ5IiwiOTEiLCIyMDYiLCIzMjg5IiwiNTMxNCIsIjMxMDM2OSIsIjU1MDIiLCI2Mzg5NyIsIjI4NDI1MSIsIjI4NDI1OSIsIjE1NzkiLCI0NDU5IiwiMTY3ODQ4IiwiMTUzNzgxIiwiMzEyMDIzIiwiMjY2MCIsIjEzODIzIiwiMTM5MjgiLCIzNjc0MyIsIjkyNTQ5IiwiMTIyMDI1IiwiNzg5IiwiODkyIiwiOTI2IiwiMjEzNTc4IiwiNzU2IiwiODA3IiwiODgwIiwiODkxIiwiNzkzNzciLCIzOTQ1NiIsIjEyMDMyNiIsIjg3NCIsIjE1MDY2NiIsIjE5NTY5IiwiMTk1NzAiLCIxOTU3MSIsIjE0NDIiLCIyMjk4IiwiNjU5MDEiLCIyMDM5IiwiMzE3MCIsIjMxNzIiLCIzMTczIiwiMTk5MTQiLCI2MTYxNSIsIjk5ODQiLCIyMDM3IiwiNzEzMiIsIjMzNjI2IiwiMzM2MjciLCI2MzU0MiIsIjMxMjkzIiwiMzIzODMiLCIyMzQyNyIsIjE5MTg1IiwiMTk0MDgiLCIxOTM2NSIsIjU4MzYiLCI2NTA2IiwiMjIzMTMiLCI2NjI5NCIsIjE3NzQ3IiwiNzg2NTAiLCIxMDAwNDAiLCIxOTIyNTUiLCIyMDkzMzYiLCIyNzI2NTUiLCIzMjI2NDgiLCIyNTQ3MzMiLCIyMTc2NDgiLCIxMDM0MzMiLCI2Njk4IiwiMTEwNzYiLCIzMTAxIiwiMzEwMiIsIjMxMDMiLCIzMTA0IiwiMTIzOTg1IiwiMzEwOSIsIjEwODE1IiwiMTMyODkiLCIyNzc3NzQiLCI3NTgzOSIsIjI3Nzc3MSIsIjI3Nzc3MyIsIjIzNTM5IiwiMzI4NSIsIjI3Nzc3NSIsIjI3Nzc2OSIsIjI3Nzc2OCIsIjI3Nzc3MiIsIjEyMjg0NyIsIjI4NDIwMSIsIjI4MzQ5MyIsIjI4MzQ5NCIsIjI3Nzc3OCIsIjI4NDIwMCIsIjI4NjA5NiIsIjI4NjA5NSIsIjk4OCIsIjI4NDIwMiIsIjI4NTQxMSIsIjI4NDIwMyIsIjI4NjA5OSIsIjI3Nzc3OSIsIjE2NDQ1IiwiMTQ2MyIsIjEyMjI4OSIsIjEyMjMwNSIsIjEyMjMwNiIsIjI3Nzc4MyIsIjI3Nzc3NyIsIjI4NTc1OSIsIjI3Nzc3NiIsIjI4NjA5NyIsIjI4NDIwNCIsIjI4NTM3MyIsIjI3Nzc4MCIsIjI4NDE5OSIsIjI4NjEwMiIsIjI3Nzc4MiIsIjI4Nzk1MyIsIjI3Nzc4MSIsIjI4NjEwMSIsIjI4MjQ0OSIsIjI4NDM5NiIsIjI4NjA5OCIsIjI4NDM5OCIsIjI4NDM5MyIsIjI4NjEwMyIsIjI4NDM5OSIsIjI4MjQ0NSIsIjI4MjQ0NCIsIjI4NTQxMCIsIjI3OTU3MCIsIjI3OTU2OSIsIjI4NDM5NyIsIjI4MjQ0OCIsIjI4Nzk0NCIsIjI4Nzk0NSIsIjI4NTc1MiIsIjI4Nzk1NCIsIjI4Nzk0OSIsIjI4MjQ1MCIsIjIzMjY5IiwiMjMyNzAiLCIyMzI3MSIsIjIzMjczIiwiMjg4NjE4IiwiMjgyNDQ2IiwiMjg3OTQ3IiwiNjY0OSIsIjMxNTMyIiwiMjg0NTI3IiwiMjc5NTY0IiwiMjc5NTYzIiwiMjg3OTQ4IiwiMTMzODYiLCIyODI0NDciLCIyODQ4OTMiLCIyODQ4OTUiLCI4NDIyIiwiODQyNCIsIjI4NDUyOSIsIjI4NDg4NSIsIjExNzM5IiwiMjc3NTM0IiwiMjc3NTMzIiwiMjc3NTMyIiwiMjc3NTMxIiwiMjc3NTMwIiwiMjg1NzU0IiwiMjg4NDQ3IiwiMjg0NTI1IiwiMjAzMDU4IiwiMjg0NTI4IiwiMjg1NzU2IiwiMjg3OTQ2IiwiMjg0ODY3IiwiMTIzOTQ4IiwiMTIzOTQ5IiwiMTIzOTUxIiwiMTIzOTUyIiwiMjg4NTkwIiwiMjg4OTA0IiwiMTI3MzIiLCIyODU1MjEiLCIyODU3NTMiLCIyODU3NTEiLCIyODg1ODIiLCIyNzk1NTIiLCIyNzg2MjQiLCIyODgzMjgiLCIyODgzMjkiLCIyODgzMzAiLCIyODQ1MjYiLCIyODQ4OTAiLCIyODg1ODYiLCIyNzg2MzMiLCIyODc5NTEiLCIyODg1ODciLCIyNzgzODIiLCIyNzgzODEiLCIyNzk1MDEiLCIyODg4OTciLCIyODc5NTYiLCIyNzg2MzEiLCIyNzg2MjMiLCIyNzg2MjIiLCIyODQ4NjAiLCIyNzg2MjYiLCIyNzgzNzciLCIyNzgzNzYiLCIyODg1ODUiLCIyODQ4ODEiLCIyODQ4ODMiLCIyNzg2MzUiLCIyNzg2MjgiLCIyODc5MjMiLCI5MzM1IiwiMjc4NjMwIiwiMjg4OTExIiwiMjg3OTEzIiwiMjg4OTEzIiwiMjc5NTQ5IiwiMjc5MjM3IiwiMjc5MjM4IiwiMjg2NjkxIiwiMjg2NjkyIiwiMjg3OTIyIiwiMjg4NTk3IiwiMjg4OTEwIiwiMjg3OTI0IiwiMjg2NzAzIiwiMjg2NzA0IiwiMjg4OTAxIiwiMjg4OTA2IiwiMjg3OTI5IiwiMjc3NTQxIiwiMjc3NTQwIiwiMjg2Njk1IiwiMjg4ODcxIiwiMjg4ODcyIiwiMjg3OTI2IiwiMjg2Njk3IiwiMjg0ODM4IiwiMjg3OTIxIiwiMjg3ODk2IiwiMjg4OTEyIiwiMjg3OTE4IiwiMjc5NDkyIiwiMjg4OTA5IiwiMjg2Njk2IiwiMjc5NTU0IiwiMjg2Njk0IiwiMjg3OTI1IiwiMjg0ODM5IiwiMjg3OTMwIiwiMjg2Njc3IiwiMjg2Njc4IiwiMjg0NzIwIiwiMjg4OTA4IiwiMjg0ODQyIiwiMjg3OTE5IiwiMjg3OTIwIiwiODM1MyIsIjEwMzMxIiwiMjg4MzI1IiwiMjg4Mjk4IiwiMjg4NjExIiwiMjg4NjEyIiwiMjg4NjE1IiwiMjg4NjE2IiwiMjg4MzIyIiwiMjg4MzIzIiwiMjg4NjE0IiwiMjg4NjE3IiwiMjg4MzI0IiwiMTk2OTI2IiwiMTk2NjY0IiwiMTk2NjY3IiwiMTk2ODgxIiwiMjg4MzE5IiwiMjg4MzIxIiwiMjg4MzAyIl1fIyRfU0VHSCskJCRmZmMyZjYxZTM4MTZmZTAyYzMxYjlmYzIxOGYwNzYyNw==