Хронологічна таблиця

Історія Бібрка

Бібрка «Історії міст і сіл Української РСР»

1211-1968 рр. | Бібрка, Львівська область

Бібрка — місто районного підпорядкування. Розташована за 36 км від м. Львова і за 7 км від залізничної станції Великі Глібовичі. Найважливіші маршрути, що з’єднують її з іншими населеними пунктами — Бібрка—Львів, Бібрка — Куровичі, Бібрка — Перемишляни, Бібрка — Ходорів. Місто лежить у долині р. Боберки, лівої притоки Дністра. В районі Бібрки є значні поклади глини, піску, що сприяло розвитку промисловості будівельних матеріалів (виготовлення цегли, черепиці, шлакоблоків). Населення — 3100 чоловік.

Назва Бібрка вперше зустрічається в Галицько-Волинському літописі за 1211 рік, коли згадується річка Бобрка. Це свідчить про стародавність урочища.

Боберка (Бібрка) — місце, де були бобри, об’єкт полювання в давній Русі. Містечко з цією назвою існувало вже в першій половині XV століття. Крім нього, відомі ще села Бібрка Стара і Бібрка Нова.

В той час Бібрка, як і інші галицькі міста і села, була під владою польської феодальної держави. На початку XV століття вона вважалася маєтністю польського короля і належала до Львівського староства, а в 1569 році одержала самоврядування за т. зв. магдебурзьким правом. Була створена рада (звичайно членами ради — радниками — були най багатші купці і ремісники) на чолі з бургомістром.

У XV столітті Бібрку орендують різні феодали, яким надається право експлуатувати землі навколо міста, за що вони мусять віддавати у королівський скарб четверту частину своїх прибутків, т. зв. кварту. Першим відомим державцем, орендарем був Внучек з Кутна (1436 р.). Протягом XV століття зустрічаємо як державців Бібрки нащадків цього Внучека.

«Держання» не означало повної ліквідації самоврядування, хоч, звичайно, державці-магнати впливали на міщан, намагалися поставити їх у залежність від себе. Так було і в інших галицьких містах. Відомо, що місто сплачувало податки львівському старості як королівському представникові в 60-х роках XV століття. Жителі міста виконували також повинності на користь католицької церкви, союзниці польських феодалів. Церкві бібрчани були змушені віддавати т. зв. десятину (десяту частину своїх прибутків), яка складалася з чиншу житом і вівсом, а також грошима. Жителі Бібрки займалися не тільки торгівлею і ремеслом, а й сільським господарством.

У XV столітті в Бібрці жили купці, ремісники (чинбарі, кушніри, шевці та люди інших спеціальностей), чорнороби. В документах зафіксовані комірники, тобто ті, що не мали власної хати і жили в комірному у господарів.

У навколишніх селах жили кріпосні селяни — «піддані» державців. Фактично селяни були власністю пана. Коли в 1469 році до Бібрки втік кметь (селянин) Матвій, підданий пана Цебровського, то державець Бібрки Андрій Внучек був зобов’язаний повернути його або замінити своїм кріпаком. У разі, коли б Внучек цього не виконав, Цебровський за допомогою урядовців Львівського староства міг забрати з бібрського двору Внучека 20 волів.

Польські і українські феодали жорстоко пригнічували населення, не дбали про благоустрій міст і захист їх від турецько-татарських нападників. Не раз ставала Бібрка жертвою вогню. У 1474 році пожежа настільки знищила місто, що польський уряд змушений був звільнити його від усяких повинностей на 10 років. У 1502 році турецько-татарські загарбники вщент зруйнували Бібрку.

Про тяжке становище Бібрки на початку XVII століття свідчить опис (люстрація) міста 1621 року. У місті не можна було знайти ніякого провіанту. Справа не поліпшилася протягом наступних років. У 1633 році польський сейм визнав, що місто майже зовсім знищене, і звільнив Бібрку від повинностей на 4 роки.

Визначною подією в житті міста був похід визвольної армії Богдана Хмельницького в Галичину в 1648 році. Бібрчани всіляко допомагали козакам. За переказами, козацькому загону, що зупинився в Бібрці, бібрський цех шевців подарував 80 пар чобіт, а кушніри — 60 кожухів.

Кінець 50-х — початок 60-х років XVII століття були періодом польсько-шведської війни, яка призвела до занепаду галицьких міст. Люстрація 1661 року свідчить, що в Бібрці до війни було 150 будинків, а залишилося 26.

Під владою шляхетської Польщі Бібрка не мала сприятливих умов для економічного розвитку, який гальмувала сама феодально-кріпосницька система. У XVIII столітті посилюється феодальна експлуатація і одночасно поглиблюється криза кріпосництва. У 1765 році в Бібрці налічувалося близько 300 дворів, причому, як свідчить люстрація, в місті було багато халупників, що не мали власної землі.

Становище майже не змінилося після 1772 року, коли Галичина підпала під владу габсбурзької Австрії. Бібрським маєтком володіли різні магнати. Деякий час (1783—1790 рр.) він належав до т. зв. державних маєтків, був у безпосередньому віданні австрійських властей. У 1790 році Бібрка дісталася одному з найбільших галицьких землевласників — графу Скарбку.

В першій половині XIX століття в економіці Бібрки, як і інших галицьких міст, можна спостерігати явища, які свідчать про певне, хоч і дуже повільне, зростання елементів капіталістичного укладу. Наприкінці 30-х і на початку 40-х років у Бібрці працювало текстильне підприємство мануфактурного типу. В той час у місті налічувалось 3000 мешканців5. Були відкриті ще в 90-х роках XVIII століття початкові школи: двокласна, т. зв. тривіальна — і (трохи пізніше) нормальна школа з трирічним навчанням. Навчання у нормальній школі провадилося переважно німецькою мовою. Австрійські власті використовували школу як знаряддя для здійснення германізації і зміцнення влади габсбурзької монархії.

Незважаючи на деякий розвиток промисловості, Бібрка, містечко Бережанського округу, залишилася в першій половині XIX століття напівмістечком, напівселом. Життя Бібрки в значній мірі було зв’язане з життям селян навколишніх сіл.

Після аграрної реформи 1848 року змінюється становище Бібрки, яка стає повітовим містом. Зростає населення. У 1880 році тут налічувалося 3850 мешканців. З’являються капіталістичні підприємства. Слід зауважити, що промисловістьу містечку не була скільки-небудь значною. Внаслідок імперіалістичної, колоніальної політики Австрії, Галичина залишалася економічно відсталою країною. Це позначилося і на Бібрці. У місті і повіті працювали дрібні підприємства — цегельні, тартаки, млини.

Певну уяву про Бібрку 80-х років XIX століття дають спогади бібрської вчительки, відомої західноукраїнської поетеси Уляни Кравченко (справжнє прізвище — Юлія ІПнайдер). Уляна Кравченко, яку Іван Франко у своїх листах тепло називав «надбібрянкою» і «бобрецькою пташкою», була ученицею Франка не тільки як письменниця, а й як суспільний діяч. У своїх спогадах, написаних, до речі, за порадою Франка, вона дає дуже виразну характеристику Бібрки. Кравченко бачила розподіл населення на шляхетсько-буржуазну верхівку і «міщан», напівремісників, напівселян. Вірно зауважує письменниця, що для бібрчан 80-х років XIX століття «рільництво було тут-таки найважливішою справою». Свої симпатії Кравченко віддала міській бідноті, що заселяла такі околиці містечка, як Оболонку, Загатник, Заріччя, Замлиння, Загір’я. Кравченко дуже тепло згадує родини «свідомих міщан», потомки яких і сьогодні живуть у Бібрці. Прагнення учениці Франка вчити дітей рідною українською мовою, демократичні погляди молодої вчительки викликали незадоволення міської верхівки. Кравченко змушена була залишити Бібрку, в якій вона проживала майже три роки. На захист учительки виступили бібрчани, але нічого зробити не вдалося. «Пани забрали нам Вас, бо Ви наші, не гоноруєтесь ввійти до низької хати. Ви щирі, людяні для нас і для наших дітей»,— так говорили бібрчани Уляні Кравченко.

Іван Франко кілька разів приїздив у Бібрку. Франкові подобався краєвид міста. Повернувшись до Львова, він писав Кравченко: «Вид Бібркгг від каплички дуже гарний, пропоную Вам, щоб Ви описали його, розуміється, віршами».

Однак Іван Франко цікавиться не тільки природою Бібрки. Як згадують старожили-бібрчани, під час однієї з своїх поїздок до міста Франко взяв активну участь у зборах, присвячених пам’яті Шевченка. Збори відбувалися на горі, біля каплички. Спеціального приміщення тоді не було.

На початку XX століття значно посилюється революційно-визвольний рух у Галичині, зокрема в Бібрському повіті. Особливо це позначилось у 1905—1907 рр., коли під впливом першої російської революції піднімаються на боротьбу галицькі робітники і селяни. 10 грудня 1905 року відбулися багатолюдні збори селян Бібрського повіту. Було ухвалено організувати селянські страйки як дійову форму боротьби проти поміщицького визиску. У липні — серпні 1906 року страйки охопили понад 200 галицьких сіл. Серед них були селяни Бібрського повіту.

І в наступне десятиріччя трудящі Бібрки і повіту брали активну участь у революційно-визвольному русі. В часи першої світової війни галицькі міста і села були вщент пограбовані австрійською армією. У Бібрському повіті австрійські власті забирали зерно, худобу. Селян примушували працювати на поміщиків. Усе це викликало нову хвилю селянського руху. Особливо посилюється боротьба галицьких трудящих під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції і створення Української Радянської Соціалістичної Республіки. Приклад трудящих Росії і України запалював галицьких робітників і селян на боротьбу за соціальне і національне визволення. У селах Бібрського повіту у березні 1918 року відбуваються виступи селян проти введення примусової праці у поміщицьких маєтках.

Після загарбання Галичини буржуазно-поміщицькою Польщею революційний рух у Західній Україні, і зокрема у Бібрці та повіті, спрямовується на возз’єднання з Радянською Україною. У квітні—травні 1920 року, як свідчить донесення одного з урядовців, у багатьох селах Бібрського повіту відбувалися збройні виступи проти буржуазно-поміщицької влади.

Коли в 1920 році Червона Армія здійснювала визвольний похід у Західну Україну, назустріч своїм визволителям піднімалися західноукраїнські трудящі. У Бібрці, як це був змушений визнати польський поліцай, «місцеве населення ... добре ставилося до більшовиків». Це саме було в сусідніх селах. У Ланах селяни «ставились... до війська і влади більшовиків прихильно». Так було і в Старому Селі. Бібрські селяни добре розуміли, що одержати землю вони зможуть тільки від Радянської влади. Як свідчить офіційне донесення, в с. Серниках «безземельний і малоземельний пролетаріат був тієї думки, що більшовицький уряд проведе негайно націоналізацію землі». Селяни Бібрського повіту не тільки чекали, вони й допомагали частинам Червоної Армії боротися проти буржуазно-поміщицької влади. В селі Підгородищі населення «наступало разом з більшовицькими військами на місцевий участок поліції».

В тяжкі роки окупації Західної України буржуазно-поміщицькою Польщею разом з західноукраїнськими трудящими бібрчани боролися проти поневолювачів. Цю боротьбу очолювала Комуністична партія Західної України, яка завжди мала прихильників серед населення Бібрського повіту. Це, зокрема, показали вибори до сейму в 1928 році. У Бібрському повіті сили реакції намагалися залучити на свій бік виборців. Даремні були махінації націоналістів; бібрчани віддали свої голоси за список № 13, який був списком КПЗУ та керованих комуністами прогресивних організацій «Сельроб-єдність» і «Самопоміч». Всупереч зусиллям реакції цей список зібрав у повіті 18,7 проц. голосів.

Селяни Західної України, в т. ч. Бібрського повіту, широко використовують випробувану форму боротьби проти поміщицько-буржуазної влади — страйки, якими керували комуністи. Наприкінці 20-х років страйки сільськогосподарських, лісових і промислових робітників охопили ряд міст і кільканадцять повітів, в т. ч.— Бібрку. У Бібрському повіті, як і у повітах Рава-Руському, Бродівському, селяни домоглися часткового задоволення своїх вимог.

Ці дані стверджуються іншими матеріалами про зростання страйкового руху в Бібрському повіті у 20-х роках XX століття. Відомий страйк у жовтні 1927 року.

Цікаві матеріали про рух селян у Бібрському повіті публікує прогресивна газета «Сельроб». У 20-х числах червня 1929 року почався страйк сільськогосподарських робітників у кількох маєтках повіту. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати на 100 проц., восьмигодинного робочого дня. Поміщики не погоджувалися. Страйкарі трималися солідарно. Страйк тривав майже місяць і припинився тільки після того, як сільськогосподарським робітникам підвищили заробітну плату. За прикладом страйкуючих пішли майже всі села повіту. Боротьба продовжувалася.

Починаючи з 1930 року щораз жорстокішими стають репресії фашистського уряду Пілсудського щодо трудящого українського населення. Здійснюється кривава «пацифікація» (тобто «втихомирення»). Селяни відповідали на «пацифікацію» посиленням опору, новими виступами проти поміщиків і фашистської влади. Вони підпалювали маєтки і куркульські клуні, псували залізничні колії, знищували телеграфне і телефонне сполучення — проводили свого роду «малу» війну, партизанську боротьбу проти поневолювачів. Антиурядових актів у 1930 році, навіть за дуже неповною офіціальною статистикою, налічувалось у Західній Україні у вересні 101, з яких на долю селян Бібрського повіту припадає 123. Боротьба не припинилась і в наступні роки.

Самовіддано боролися трудящі Бібрки за своє визволення, і воно прийшло у вересні 1939 року. Бібрка стала радянським містом, і життя її докорінно змінилося. У місті було створено Тимчасове управління, до якого увійшли місцеві активісти, представники Червоної Армії та радянські працівники. Згодом був обраний райвиконком, першим головою якого був П. Ф. Губа (нині пенсіонер). Створюються партійні організації на підприємствах. Секретарем першого районного комітету КП(б) України був Леонід Черепенко (загинув під Києвом в роки Великої Вітчизняної війни). Секретарем РК ЛКСМУ до 1941 року був Ф. А. Резник.

У 1939—1941 роках в Бібрці і в районі (Бібрка стала районним центром) чимало зроблено в галузі благоустрою. Будувалися нові мости, шляхи, закладалися парки, сквери, відкривалися нові магазини — все робилося для задоволення потреб трудящих. Багато було зроблено і в галузі охорони здоров’я. У 1940 році тут відкрито лікарню на 65 ліжок та кілька інших лікувальних закладів, в яких працювало 37 медичних працівників.

Запроваджено обов’язкове семирічне навчання, відкрито кілька початкових і середніх шкіл з українською мовою навчання. За часів буржуазно-поміщицької Польщі на території району середніх шкіл не було зовсім. У багатьох селах не було навіть початкових шкіл; тільки у 4 початкових школах навчання провадилось українською мовою.

Великі зміни відбулися і в сільському господарстві Бібрського району. Одноосібні селянські господарства, що за часів буржуазно-поміщицької Польщі ледве животіли, об’єднувалися у колективні господарства, які одержували трактори та інші сільськогосподарські машини.

Даремно намагалися гітлерівські розбійники, які наприкінці червня 1941 року тимчасово окупували західні області УРСР, знищити тут паростки нового, соціалістичного ладу. Бібрчани, що пережили лихоліття фашистської окупації, розповідають, з якою радістю вони слухали по радіо виступи полум’яного галицького публіциста Ярослава Га лана, який говорив про неминучу загибель фашистських бандитів, про те, що багатостраждальний Львів «чекає приходу нового дня». Це саме можна сказати і про м. Бібрку, населення якої нетерпляче чекало приходу Радянської Армії-визволительки. Коли прийшов цей новий день, тисячі галичан, серед них і трудящі Бібрки, в лавах Радянської Армії визволяли рідну землю від німецько-фашистських загарбників. В їх числі хірург Бібрської лікарні С. Г. Пиріг, під час Великої Вітчизняної війни капітан медичної служби, нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і медаллю «За взяття Берліна»; майстер Бібрського побутового комбінату М. В. Бариляк, солдат, який хоробро бився з німецько-фашистськими загарбниками на 3-му Білоруському і 1-му Українському фронтах, нагороджений за бойові заслуги орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня і медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 рр.»; директор заготконтори П. Д. Дацько, солдат, учасник боїв у Східній Пруссії, нагороджений медалями «За відвагу» і «За бойові заслуги»; робітник цегельного заводу І. А. Пришляк, сержант Радянської Армії, брав участь у визволенні столиці братньої Польщі—Варшави, він нагороджений медалями «За визволення Варшави», «За відвагу»; робітник цегельного заводу П. Н. Бурбан, солдат, нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»; слюсар харчокомбінату C. К. Лукасевич, солдат, який пройшов шлях в складі військ 4-го Українського фронту і удостоєний медалі «За бойові заслуги»; робітник харчокомбінату П. В. Івахів, солдат, який одержав медаль «За перемогу надНімеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 рр.».

Бібрчани свято шанують пам’ять Героя Радянського Союзу М. О. Бенеша, росіянина-сибіряка. Він учився і працював у місті Омську, звідки після закінчення військового училища у званні лейтенанта пішов у 1943 році захищати нашу соціалістичну Батьківщину. Як свідчить «Нагородний лист», М. О. Бенеш в ніч з 22 на 23 вересня 1943 року зі своїм взводом швидко і без втрат форсував Дніпро і протягом доби не тільки утримував позицію, але й завдав великих втрат противнику, який 11 раз контратакував взвод Бенеша. Оточений фашистами, Бенеш прийняв нерівний бій, відбив атаку ворога і пройшов його оборону, захопивши батарею з боєприпасами. За проявлений героїзм і мужність М. О. Бенеш удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Наприкінці липня 1944 року він загинув смертю хоробрих, визволяючи Бібрку від фашистської нечисті. Могила Бенеша—на центральній площі міста, яку названо його ім’ям. Один з бібрських піонерських загонів носить ім’я героя. Є у Бібрці братська могила воїнів з пам’ятником і меморіальними плитами, на яких вирізьблені імена радянських воїнів, що загинули в боях за визволення міста. На могилі завжди букети квітів — знак глибокої вдячності тим, про кого світла пам’ять назавжди збережеться в серцях радянських людей.

Визволена наприкінці липня 1944 року, радянська Бібрка стала (до 2 січня 1963 року) районним центром Львівської області. Вже в перші дні після визволення в районі відновлюють свою діяльність радянські, партійні, комсомольські організації. Головою райради депутатів трудящих обрано X. І. Омельченка, секретарем райкому партії — Т. С. Рубана.

Бібрка — невелике місто. Тут є 186 комунальних будинків, в т. ч. 43 двоповерхові, 10 триповерхових і 2 чотириповерхові, решта — приватні будинки.

За останні 20 років в житті Бібрки, як і всіх міст і сіл західних областей УРСР, сталися значні зміни. Це стосуються передусім розвитку промисловості. У місті працює цегельний завод на базі місцевих покладів глини і кварцового піску. Крім того, завод виробляє черепицю і шлакоблоки. Пот}гжність його збільшилась у 1963 році в 10 раз, порівняно з 1948 роком. На заводі виросло багато робітників, які по-комуністичному ставляться до своєї праці. Найкращими виробничникамиє вивантажувач цегли К. Ф. Гучевський, формувальниця Г. І. Гірняк, садчик цегли І. І. Пурха.

Другим значним бібрським підприємством є харчокомбінат, до якого належать чотири млини, консервний, ковбасний і комбікормовий цехи, пекарня, два цехи, що виробляють безалкогольні напої. Консервний цех бібрського харчокомбінату відомий далеко за межами Бібрки і навіть України. Салати, компоти, фруктові соки, вироблені у Бібрці, надсилаються в Удмуртію, Комі АРСР, Свердловськ, частина продукції відправляється в Донбас. На комбінаті працює 97 чоловік, а в сезонні періоди — близько 150 чоловік. І тут працює багато робітників, яким присвоєно звання ударника комуністичної праці, або які борються за це високе звання. До них належить в першу чергу варщиця цеху Г. К. Коцюмбас, якій присвоєно високе звання ударника комуністичної праці. Щомісяця вона перевиконує план на 20—25 проц. Ця невтомна робітниця працює на комбінаті з 1946 року. їй уже понад п’ятдесят років, а вона завжди в перших рядах. В цьому ж цеху працює закатницею К. В. Кудельська, ударник комуністичної праці, яка також перевиконує план на 20—25 процентів.

В цеху безалкогольних напоїв на розливно-закупорювальній машині працює ударниця комуністичної праці JI. Й. Стельмах. За високі показники робітникам комбінату М. Ф. Дмитришину, P. С. Опелі та В. С. Костирку також присвоєно звання ударників комуністичної праці.

На комбінаті з 1944 року працює механіком M. М. Сойка. Хоч йому вже під 60 років, але він завжди серед передових людей підприємства. За хороші показники в роботі він не раз нагороджувався грамотами.

У Бібрці є побутовий комбінат ношиву і ремонту одягу та взуття. До складу комбінату входять також годинникова майстерня, майстерня по ремонту меблів, художня майстерня, фотографія. Кращими серед працівників комбінату є кравецькі майстри П. С. Серкез та О. М. Чемеринський, майстер по ремонту годинників Ф. Д. Кіндратович та інші.

За хороші показники в роботі шевська майстерня, яку очолює М. В. Бариляк, у 1965 році одержала перехідний Червоний прапор. 15-річним хлопцем пішов М. В. Бариляк вчитись на шевця до майстра, що мав приватну майстерню в Бібрці. Після трирічної «науки» розпочались поневіряння М. В. Бариляка на роботі в цього ж майстра, а потім в іншого. З перших днів встановлення Радянської влади в Бібрці М. В. Бариляк почав працювати в шевській майстерні промкомбінату, звідки він пішов в ряди Радянської Армії. В роки Великої Вітчизняної війни брав участь у визволенні Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Німеччини, нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями.

Після війни він повернувся до своєї улюбленої професії. Члени бригади, яку вій очолює,—бажані люди в колгоспах Перемишлянського району, куди вони виїжджають приймати замовлення.

На території Бібрки міститься Бібрський лісгоспзаг, який підпорядкований Львівському обласному управлінню лісового господарства і лісозаготівель. На 1 січня 1966 року в лісництвах, що входять до складу цієї організації, працювало 500 чоловік. Бібрський лісгоспзаг щорічно заготовляє і постачає народному господарству країни 65100 куб. метрів сировини. 5 бригадам, 31 обходу, 4 об’їздам присвоєно звання комуністичної праці.

Серед ударників комуністичної праці Романівського лісництва, що входить до Бібрського лісгоспзаг^, І. М. Ільківта І. О. Стасик. Приживленість лісових культур в їхніх обходах становить 98,7 проц., рубання і догляд за лісом проведені з оцінкою «добре», обходи гарно оформлені.

Колектив Романівського лісництва (лісник В. О. Сінкевич) вдруге одержує перехідний Червоний прапор обласного управління лісового господарства і лісозаготівель та обкому профспілки «Ліспапірдеревпрому», а також перехідний Червоний прапор адміністрації, партійної та профспілкової організацій Бібрського лісгоспзагу. Тут працюють також ланки комуністичної праці ланкових Т. П. Заворітньої та К. Г. Гавриленко. Добре працюють шофер лісовозної машини Є. С. Закаляк, крановщик на вантаженні лісу в вагони І. О. Ковальчук, бригадир бригади лісорубів М. Д. Фурдзин та інші.

Певна кількість населення Бібрки — це колгоспники. Перший колгосп тут було створено в 1946 році. Він об’єднує також села Волове і Шпильчине. Колгосп «Прогрес» — це велике господарство, земельна площа якого дорівнює 2084 га. Він добре озброєний технікою — має 9 тракторів, два зернових комбайни, бурякокомбайн, 6 автомашин та інші знаряддя. У колгоспі вирощуються зернові культури, буряки, овочі. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво.

Чимало колгоспників за сумлінну працю нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. C. С. Беган нагороджений орденом Леніна, П. Г. Мисюк — орденом Трудового Червоного прапора, М. Ф. Герба — орденом «Знак пошани».

Колгоспники за останні роки побудували 10 нових житлових будинків. Як і весь радянський народ робітники промислових підприємств, колгоспники, трудівники м. Бібрки добились великих успіхів у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади.

Значні досягнення має радянська Бібрка і в галузі культурного будівництва. У школах і культурних закладах міста працює 116 чоловік. Бібрська середня школа — одна з найбільших у Перемишлянському районі. У 1964/65 навчальному році в школі налічувалося 892 учні, яких навчало 56 вчителів.

Говорячи про бібрських вчителів, не можна не згадати вчительку H. М. Комарович, яку за багаторічну педагогічну роботу нагороджено орденом Леніна, або В. В. Чередниченко, праця якої відзначена Міністерством освіти УРСР.

Учні, крім загальноосвітніх дисциплін, вивчають електромеханіку, трактор, автомобіль, швейну справу. Комсомольська організація школи налічує 264 комсомольці. Школі присвоєно ім’я колишньої бібрської вчительки Уляни Кравченко. Піонерська організація носить ім’я одного з перших комсомольців — Степана Ліщинського, який загинув від рук українських буржуазних націоналістів. У 1966 році бібрська середня школа зробила свій 20-й випуск. Багато випускників школи нині працюють у різних галузях народного господарства і культури, зокрема 6 з них викладають у вузах Львова та інших міст України. Серед випускників є письменник, льотчик, інженери, офіцери Радянської Армії, капітан далекого плавання, вчителі, ветлікарі, будівельники, спеціалісти сільського господарства. За роки панування буржуазно-поміщицької Польщі тільки двоє з Бібрки — діти заможних батьків — одержали середню освіту і один — вищу.

Крім середньої загальноосвітньої школи, у Бібрці працює музична восьмирічна школа, є Будинок піонерів.

Бібрка славиться художньою самодіяльністю. Гордістю міста є самодіяльний симфонічний оркестр, відомий далеко за межами міста і району. За 14 років свого існування оркестр багато виступав перед трудящими рідного міста і колгоспниками свого району, виїжджав з концертами в міста і села області, не раз виступав у Львові. Визначними подіями в житті оркестру були виступи в Києві і Москві. У столиці нашої Батьківщини — Москві оркестр взяв участь у Декаді української літератури і мистецтва, успішно виступив і на Виставці досягнень народного господарства. Йому були вручені диплом і грамоти Виставки. Керівник оркестру М. Д. Беркович нагороджений срібного медаллю виставки, колгоспники В. П. Сенчишин і C. І. Олійник — бронзовими медалями. М. Д. Беркович та найстаріший учасник оркестру В. І. Зацерковний відзначені державними нагородами — медалями «За трудову доблесть». Бібрський самодіяльний колгоспний оркестр — своєрідна школа, з якої вийшло чимало добре підготовлених інструменталістів і вокалістів. У творчому колективі оркестру народилась думка про постановку опери «Наталка Полтавка». Ця постановка мала великий успіх у трудящих області, її прослухало понад 8 тисяч чоловік.

Учасники оркестру В. Мартишок, В. Семчишин, В. Зацерковний, К. Хомітдький керують духовими оркестрами або хоровими колективами у своїх рідних селах. Багато вихованців оркестру навчається у музичних закладах Львова.

У місті працює бібліотека для дорослих з книжковим фондом 15 000 томів (1600 читачів) та дитяча бібліотека з фондом 12 000 книжок (1080 читачів). Бібрська лікарня, в якій працюють 16 лікарів та 56 медичних працівників із середньою освітою, обладнана всіма необхідними лабораторіями і кабінетами. Загальною пошаною користуються бібрські лікарі, особливо С. Г. Пиріг.

Бібрка — справді зелене місто. Тут є чотири парки, кілька скверів. Одним з найкращих у Львівській області є бібрський парк культури й відпочинку, створений самими бібрчанами. Парк має значну територію, його квітники і алеї утримуються в належному порядку завдяки самодіяльності бібрчан, їх любові до свого міста. Саме це допомагає також міськраді надпланово асфальтувати вулиці та здійснювати інші заходи щодо впорядкування міста.

Біля парку культури і відпочинку — гарний стадіон, що теж створений бібрчанами методом народної будови. В парку, на стадіоні, в просторому Будинку культури відбуваються свята визволеного народу. У 1964 році на ознаменування 25-річчя возз’єднання Західної України з Радянською Україною в єдиній Українській соціалістичній державі, у Бібрку, славну своїми досягненнями в галузі господарства і мистецтва, з’їхалися численні гості з багатьох районів області на свято «Бібрської симфонічної золотої осені».

Бібрка, її жителі — робітники, селяни, трудова інтелігенція роблять свій внесок у будівництво комуністичного суспільства.

Джерело: «Історії міст і сіл Української РСР». 1968 р.
Автор: Г. Ю. Гербільський, Л. В. Дулепа

Оцінка: 0

Історія найближчих населених пунктів:
Перемишляни «Історії міст і сіл Української РСР»
Новий Роздол «Історії міст і сіл Української РСР». 1968 р.
Миколаїв «Історії міст і сіл Української РСР»
Ходорів «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 1
Ходорів «Історії міст і сіл Української РСР». Частина 2
WyIyODI0NDkiLCIyODUzNzMiLCIyODU3NTQiLCIyODQ1MjciLCIyODU3NTIiLCI2NjQ5IiwiMzE1MzIiLCIyODI0NTAiLCIyODQyMDQiLCIyODQ1MjUiLCIyODI0NDUiLCIyODI0NDQiLCIyODQ1MjkiLCIyODQxOTkiLCI4NDIyIiwiODQyNCIsIjI4NTc1NiIsIjEyNzMyIiwiMjg1NTIxIiwiMjg0Mzk5IiwiMTE3MzkiLCIyNzc1MzQiLCIyNzc1MzMiLCIyNzc1MzIiLCIyNzc1MzEiLCIyNzc1MzAiLCIyNzk1NjQiLCIyNzk1NjMiLCIyODU3NTEiLCIyODQ4OTUiLCIyNzk1NzAiLCIyNzk1NjkiLCIyMDMwNTgiLCIyODQ1MjgiLCIyODI0NDYiLCIyNzc3ODEiLCIyODU0MTEiLCIyODU3NTMiLCIyODQ1MjYiLCIyODQ4ODUiLCIxMzM4NiIsIjI4MjQ0NyIsIjI3ODYyNCIsIjI3Nzc3NyIsIjI4NDM5OCIsIjI4NDM5NyIsIjI4ODkwNCIsIjI4NDg5MyIsIjI3ODM4MiIsIjI3ODM4MSIsIjI4ODU5MCIsIjI4NDIwMyIsIjI4MjQ0OCIsIjI3ODYzMyIsIjI3Nzc4MCIsIjI3ODYyMyIsIjI3ODYyMiIsIjI3Nzc3NiIsIjI3ODYzMSIsIjI3ODYyNiIsIjI3OTUwMSIsIjI4NDIwMSIsIjI4ODQ0NyIsIjI4NDIwMiIsIjI4MzQ5MyIsIjI4MzQ5NCIsIjI3ODM3NyIsIjI3ODM3NiIsIjI3Nzc3OSIsIjI4NDIwMCIsIjI3ODYzNSIsIjI3Nzc4MiIsIjI4ODg5NyIsIjI4NDg2NyIsIjI4NDM5MyIsIjI4ODMyOCIsIjI4ODMyOSIsIjI4ODMzMCIsIjI3ODYyOCIsIjI3ODYzMCIsIjI3Nzc3OCIsIjI4ODU4NiIsIjI3Nzc4MyIsIjI4ODU4NyIsIjI4NDg5MCIsIjI4NjY5MSIsIjI4NjY5MiIsIjI3OTU1MiIsIjkzMzUiLCIyODg1ODIiLCIyODQzOTYiLCIyODg5MTMiLCIyNzkyMzciLCIyNzkyMzgiLCIyNzk1NDkiLCIyODg5MTAiLCIyNzc3NzIiLCIyODY2OTciLCIyODc5NTQiLCIyODY2OTUiLCIzMjg1IiwiMjg2MDk3IiwiMjg4NTg1IiwiMjg2MDk5IiwiMjg0ODYwIiwiMjg0ODM4IiwiMjg3OTQ4IiwiMjg4NTk3IiwiMjg2MTAyIiwiMjg4OTA2IiwiMjg4ODcxIiwiMjg4ODcyIiwiMjc3NTQxIiwiMjc3NTQwIiwiMjg2Njk2IiwiMjg3OTI0IiwiMjg2MDk1IiwiMjg1NzU5IiwiMjg3OTIzIiwiMjg2MTAzIiwiMjc5NDkyIiwiMTIzOTQ4IiwiMTIzOTQ5IiwiMTIzOTUxIiwiMTIzOTUyIiwiMjg2MTAxIiwiNzU4MzkiLCIyNzc3NzEiLCIyODYwOTgiLCIyODg5MTEiLCIyODg5MTIiLCI5ODgiLCIyNzc3NjkiLCIyNzc3NjgiLCIyODc5MTMiLCIyODY2OTQiLCIyODY2NzciLCIyODY2NzgiLCIyODg5MDEiLCIzMTA5IiwiMjg0ODM5IiwiMjc3NzczIiwiMjg0ODgxIiwiMjg0ODgzIiwiMjg3OTIyIiwiMjg3OTI2IiwiMjc5NTU0IiwiMjg0ODQyIiwiMjg0NzIwIiwiMjg4OTA5IiwiMjMyNjkiLCIyMzI3MCIsIjIzMjcxIiwiMjMyNzMiLCIyODg2MTgiLCIyODc5NDYiLCIyNzc3NzQiLCIxNDYzIiwiMTIyMjg5IiwiMTIyMzA1IiwiMTIyMzA2IiwiMjc3Nzc1IiwiMjg3OTUxIiwiMjg3OTQ3IiwiMjg2NzAzIiwiMjg2NzA0IiwiMjg2MDk2IiwiMjg4OTA4IiwiMjg3OTU2IiwiMjg3OTQ5IiwiMjg4MzI1IiwiMjg3OTIxIiwiMjg3OTQ0IiwiMjg3OTQ1IiwiMzEwMSIsIjMxMDIiLCIzMTAzIiwiMzEwNCIsIjI4ODI5OCIsIjI4ODMyMiIsIjI4NzkyOSIsIjI4Nzk1MyIsIjI4ODMyMyIsIjI4ODMyNCIsIjI4ODYxMSIsIjI4ODYxMiIsIjI4ODYxNyIsIjI4ODMxOSIsIjI4NzkyNSIsIjI4Nzg5NiIsIjI4ODMwMiIsIjI4ODMyMSIsIjY2OTgiLCIyODc5MzAiLCIyODg2MTQiLCIyODg2MTYiLCIyODc5MTgiLCIxMTA3NiIsIjI4ODYxNSIsIjI4NzkyMCIsIjI4NzkxOSIsIjEyMjg0NyIsIjEyMzk4NSIsIjIzNTM5IiwiMTY0NDUiLCIxMDM0MzMiLCIxOTY5MjYiLCIxOTY2NjQiLCIxOTY2NjciLCIxOTY4ODEiLCI2NjI5NCIsIjI1NDczMyIsIjgzNTMiLCIxMDMzMSIsIjE3NzQ3IiwiNzg2NTAiLCIxMDAwNDAiLCIxOTIyNTUiLCIyMDkzMzYiLCIyNzI2NTUiLCIzMjI2NDgiLCIzNTI1ODkiLCIxMDgxNSIsIjEzMjg5IiwiMjE3NjQ4IiwiNTgzNiIsIjY1MDYiLCIyMjMxMyIsIjE5MzY1IiwiMTkxODUiLCIxOTQwOCIsIjIzNDI3IiwiMzEyOTMiLCIzMjM4MyIsIjYzNTQyIiwiMzM2MjYiLCIzMzYyNyIsIjYxNjE1IiwiMjAzNyIsIjcxMzIiLCI5OTg0IiwiMjAzOSIsIjMxNzAiLCIzMTcyIiwiMzE3MyIsIjE5OTE0IiwiNzkzNzciLCI4NzQiLCIzOTQ1NiIsIjE1MDY2NiIsIjE5NTY5IiwiMTk1NzAiLCIxOTU3MSIsIjY1OTAxIiwiMzEyMDIzIiwiNzg5IiwiODkyIiwiOTI2IiwiNzU2IiwiODA3IiwiODgwIiwiODkxIiwiMTY3ODQ4IiwiMTQ0MiIsIjI4NDI1OSIsIjI4NDI1MSIsIjU1MDIiLCIzMTAzNjkiLCIxNTM3ODEiLCIyNjYwIiwiMjEzNTc4IiwiMjciLCI0OSIsIjkxIiwiMjA2IiwiMzI4OSIsIjIyOTgiLCI1MzE0IiwiMTIwMzI2IiwiMTU3OSIsIjI1ODI0MiIsIjI3Mjk0NCIsIjMzODkzIiwiMjc2NTc3IiwiMzI5MSIsIjI3NTc2MiIsIjM2NzQzIiwiOTI1NDkiLCIxMjIwMjUiLCIyNzI2NDgiLCIyNzI2NDkiLCIxODcxOCIsIjI3NjU3NSIsIjQ0NTkiLCIyNzI5MzEiLCIyNzI5MzQiLCIyNzI5MzUiLCIyNzY1NjUiLCIyNzY1NzYiLCIyNzU0NjgiLCIyOTI4NyIsIjI3MjM1MSIsIjI3NjU3OSIsIjY4NjMiLCIyNzU3MDUiLCIyNzI5NDMiLCIxMzgyMyIsIjEzOTI4IiwiMjc1NzY0IiwiMjc2NTc4IiwiMjcyMzUyIiwiMjcyMzQ0IiwiMjcxMzMxIiwiMjc2MjkzIiwiMjc2MjkyIiwiMjcxMjYzIiwiMjcxMzI5IiwiMzAwNyIsIjMwNTciLCIyNzI5OTIiLCI1MzcxIiwiODMzMSIsIjgzMzIiLCI4MzQyIiwiMjcxODMxIiwiMjcyMjY3IiwiMjcxNzU1IiwiMjcyMzAyIiwiMjc2Mjk4IiwiMjcyMzU1IiwiMjcyMzUzIiwiNjUyOTUiLCIyNzI5NjgiLCIzNDg4NiIsIjYzODE5IiwiNjM4OTciLCIyNzI5NjUiLCIyNzEzMjYiLCIyNzY1NDgiLCIyNzY1NDYiLCIyNzQ1MDQiLCIyNzQ1MDUiLCIzNDg0NyIsIjI3NjU1NiIsIjI3MjYzMyIsIjI3MjYzNCIsIjI3MjYzNSIsIjI3MzI0OSIsIjI3Mjk5MyIsIjI3MjY0NSIsIjI3NjI3MyIsIjI3MzIyMSIsIjI3MzIyMiIsIjI3MzExMiIsIjI3MzI1MCIsIjI3MjY0NCIsIjI3NjIzNiIsIjI3MzcxNCIsIjI3MjY0MyIsIjI3NzQyNyIsIjI3NzQyNiIsIjI3NzQyNSIsIjI3NzQyNCIsIjI3NzQyMyIsIjI3MzE1OCIsIjI3MzE1OSIsIjI3NjI5NyIsIjI3MzcxOSIsIjI3NTQzIiwiMjczMzkwIiwiMjczMzg3IiwiMjczNTk0IiwiMjczNzA1IiwiMjczNzE2IiwiMjczMjU3IiwiMjczMjU4IiwiMjczNzI0IiwiMjczNzIxIiwiMjczNzIwIiwiMjc2MDI1IiwiMjczNzEyIiwiNDYzIiwiNjgzNiIsIjgzNjkiLCIxNDEwNiIsIjE0MTA3IiwiMTQxMTAiLCIxNDExMSIsIjE0MTEyIiwiMjc2MDI2IiwiMjc1NzcyIiwiMjc1NzcxIiwiMjc1MjkwIiwiMjc1MzA0IiwiMjc2MDI0IiwiMjc2MDIzIiwiMTQ4MiIsIjE0ODMiLCIxNDg0IiwiMTQ4NSIsIjE0ODYiLCIxNDg3IiwiMjkwMCIsIjc3NjgzIiwiMjc2MDIwIiwiMjc0NTA3IiwiMjc0NTA2IiwiMjc1Mjk1IiwiMjc1Mjg2IiwiMjcxMzU0IiwiNTI0MiIsIjUyNDUiLCI1MjQ2IiwiMjc1MzAzIiwiMjcxNTMiLCIyNzEzNDciLCIyNzU0MzEiLCIyNzU0MjkiLCIyNzEzNTUiLCIyNzEzNTAiLCIyNzU0MjYiLCIyNzUyMDMiLCIyNzU0NTYiLCIyNzU0NjUiLCIyNzU0NjQiLCIyNzMxOTgiLCIyNzU0NjMiLCIyOTIyNzIiLCI4MDU0IiwiMjczMTk2IiwiMjkwOTM1IiwiMzI4Nzk4IiwiMjkwOTEzIiwiMjkwOTE2IiwiMjkyNTYzIiwiMjkxNTEyIiwiMjg5NTg1IiwiMjg5NTg2IiwiMjkyNTY1IiwiMjkxNTExIiwiMjkxMjIxIiwiMjkxMjIyIiwiMjkyNTYwIiwiMjkyNTYyIiwiMjkxNTEwIiwiMjkyNTYxIiwiMjkxNTI2IiwiMjkxNTA4IiwiMjkxNTIwIiwiMjkxMTYyIiwiMjkxMTYzIiwiMjkxMTY0IiwiMTI0NjAiLCIxMjQ2MSIsIjEyNDYyIiwiMTI0NjMiLCIxMjQ2NCIsIjEyNDY1IiwiMTI0NjYiLCIxMjQ2NyIsIjEyNDY4IiwiMTI0NjkiLCIyOTIyNzUiLCIyOTIyNzYiLCIyOTI1NTYiLCIyOTA5NTciLCIyOTA5NTgiLCIyOTE1MDkiLCIyOTE1MTkiLCIyOTE5OTUiLCIyOTI1NjQiLCIyOTI1NTciLCIyOTA5NjMiLCIyOTM5NzciLCIyOTI1NTMiLCIyOTI1NTQiLCIyOTE1MTciLCIyOTE1MTgiLCIyOTE5OTYiLCIyOTE5OTciLCIyOTEwNDQiLCIyOTEwNDUiLCIyOTM5NzgiLCI2Nzc3MCIsIjI5MTk5OCIsIjI5MTUyNCIsIjI4OTU5OSIsIjI4OTQyOCIsIjI5MTk5MSIsIjI5MTk5MiIsIjI4OTU5OCIsIjI5MjAwMCIsIjI5MTk5OSIsIjI5MDc4NiIsIjI5MDc4NyIsIjI5Mzk3NiIsIjI4OTYwNCIsIjI4OTU5NiIsIjI4OTU5NyIsIjI4OTQxNyIsIjI4OTQxOCIsIjI4OTYwMiIsIjI4OTQyNCIsIjI4OTYwMyIsIjI1MjE1IiwiMjkwNTA4IiwiMjg5MTQ4IiwiMjg5MTQ5IiwiMjg5MTUwIiwiMjg5MTUxIiwiMjg5MTUyIiwiMjkzOTc0IiwiMjkzOTc1IiwiMjg5NjAwIiwiMjg5NjAxIiwiMjg5NDI2IiwiMjkzOTc5IiwiMjkyMjczIiwiMjkwNTE5IiwiMjkwNTIwIiwiMjkwNTE4IiwiMjkyMjc0IiwiMjkxNTMwIiwiMjkxNTMxIiwiMjkxNTMyIiwiMjg5NDI3IiwiMjkwNzgzIiwiMjkyODcyIiwiMjkxMDM1IiwiMjkxMDM3IiwiMTMxMDQiLCIxMzExNSIsIjEzMTE3IiwiMjkxMDM5IiwiMjkxMDQwIiwiMjkxMDQxIiwiMjkxOTg0IiwiMjkxOTg1IiwiMjkxMDM4IiwiMjkzNzI2IiwiMjkzNzI3IiwiMjkzNzI4IiwiMjkyODY4IiwiMjkyODY0IiwiMjg5NDEwIiwiMjkzNzQzIiwiMjkzNzQ0IiwiMjkwNzgxIiwiMjkwNzgyIiwiMjkzNzM0IiwiMjkzNzM1IiwiMjkyODY3IiwiMzQxMzkiLCIyOTI4NjkiLCIyOTIyNzAiLCIyODk0MTMiLCIyOTM5NjkiLCIyOTM5NzAiLCIyODk0MTIiLCIyOTI4NzMiLCIyODk0MTQiLCIyODk0MDkiLCIyOTIyNjYiLCIyOTMxNTUiLCIyOTMxNTYiLCIyOTIyNjciLCIyOTI4NTkiLCIyOTI4NjAiLCIzNzI4OSIsIjExMjg0Il1fIyRfU0VHSCskJCQ4NWY4YmYzNTkwOTFjNmFjMmRkYzdjNmIzYzAxM2YzMQ==